Човен.

Хвиля радісно плюскоче та леститься до човна,

Мов дитя, цікава, шепче і розпитує вона:

"Хто ти, човне? Що ти, човне? Відки і куди пливеш?

І за чим туди шукаєш? Що пробув? Чого ще ждеш?"

І повзе ліниво човен, і воркоче, і бурчить:

"Відки взявся я - не знаю; чим прийдеться закінчить

Біг мій вічний - тож не знаю. Хвиля носить, буря рве,

Скали грозять, надять-просять к собі береги мене.

Хвилі - то життя, то гріб мій, пестощі і смерть моя;

Понад власним гробом вічно ховзаюсь тривожно я.

Поти лиш живу правдиво, поки гріб той підо мнов:

Вітер гонить, хвиля ломить  - і я вже на дно пішов.

Що ж тут думать, що тужити, що питатися про ціль?

Нині жити, завтра гнити, нині страх, а завтра біль

Кажуть, що природа-мати нас держить, як їй там тре,

А в кінці мене цілого знов для себе відбере.

Що ж тут думати? Тримає, то тримає, а візьме,

То візьме - ні в сім, ні в тому не питатиме мене.

Непогідний, несвобідний день мій, вік мій: жий чи гинь -

Все одно! Шукати цілі? Вік борись, плисти не кинь!"

Хвиля весело плюскоче та леститься до човна,

Ніжна, мов дитина, шепче і пришіптує вона:

"Човне-брате, втіх шукати серед смерті, верх могил -

Се ж не горе! Глянь на море, кілько тут несесь вітрил!

Не один втонув тут човен, та не кождий же втонув;

Хоч би й дев'ять не вернуло, то десятий повернув

І дійшов же до пристані. Та ніде той не дійде,

Хто не має цілі. Човне, як пливеш, то знай же, де!

Таж не все бурхає море, тихеє бува частіш.

Таж і в бурю не всі човни гинуть  - тим ся ти потіш!

А хто знає, може, в бурю іменно спасешся ти?

Може, іменно тобі ся вдасть до цілі доплисти!"

І. Франко. Стрий, 13 червня 1880 року. Із збірки "З вершин і низин".

Вперше надруковано в журналі "Світ", 1881 рік, № 8-9, сторінка 150, під назвою "Вічні питання".

Полякам.

Ще як були ми козаками,

А унії не чуть було,

Отам-то весело жилось!

Братались з вольними ляхами,

Пишались вольними степами,

В садах кохалися, цвіли,

Неначе лілії, дівчата.

Пишалася синами мати,

Синами вольними… Росли,

Росли сини і веселили

Старії скорбнії літа…

Аж поки іменем Христа

Прийшли ксьондзи і запалили

Наш тихий рай. І розлили

Широке море сльоз і крові,

А сирот іменем Христовим

Замордували, розп’яли…

Поникли голови козачі,

Неначе стоптана трава.

Украйна плаче, стогне-плаче!

За головою голова

Додолу пада. Кат лютує,

А ксьондз скаженим язиком

Кричить: «Te deum! Алілуя!..»

Отак-то, ляше, друже, брате!

Неситії ксьондзи, магнати

Нас порізнили, розвели,

А ми б і досі так жили.

Подай же руку козакові

І серце чистеє подай!

І знову іменем Христовим

Ми оновим наш тихий рай.

Т. Шевченко

[Після 22 червня 1847

Орська кріпость-1850, Оренбург]

Сусіди.

Маємо сусідів таких, яких маємо... Від нас, від нашого бажання нічого не залежить. Так склалось, на то впливу не маємо... Дружні відносини між країнами нормальне явище в цивілізованому світі. Але не варто європейських політиків, не зовсім європейських, зовсім не європейських вважати такими собі романтиками від політики.  Завжди потрібно мати на увазі, що так звана міждержавна дружба є досить прагматична... Підпорядкована, та використовується в інтересах власної держави.

На початку 2017 року очільник польського МЗС Вітольд Ващиковський оприлюднив таємний документ. Документ датований 4 березня 2008 року і називається "Тези про політику Польщі щодо Росії і України". Документ написаний і засекречений департаментом східної політики уряду Дональда Туска. Розсекречений документ був у жовтні 2015 року. Очікували більше року, слушної нагоди, щоб оприлюднити…

Які ж таємниці оприлюднені в цьому документі?... Наче нічого таємного. Звичайна політика, буденна політична проституція, звичайний політичний бруд.

В документі дуже негативно оцінюють ситуацію в Україні... Постсовєтизм, корупція, наявність кланів, непрозорість політичного процесу. В Росії всього цього не помічають. Маргіналізують Україну. Показують Росію як країну, яка не загрожує, а є резервуаром сировини і хоче співпрацювати. Яка ж в цьому таємниця? Адже відомо, що політика - це мистецтво відмивати дочиста дуже брудною водою.

Нічого надзвичайного… Уряд польский, політика пропольска. Політика східного партнерства перетворилась на політику ще більш східного партнерства. Можливо рішення помилкове, але…

Найбільшу "таємницю" цього документа ми довідуємось з коментара пана Ващиковського: «Ця записка була початком покидання проукраїнської політики на користь політики проросійської... Саме тоді почали відходити від політики Ґедройця, хоча сьогодні це закидають нинішньому уряду»...

(Єжи Ґедройць (Jerzy Giedroyć) активний прихильник польсько-української співпраці, супротивник взаємних територіальних та інших претензій. Протягом 50 років прагнув до формування добросусідських взаємин Польщі з її східними сусідами: Литвою, Білоруссю, Україною, у чию перспективу здобуття державної незалежності він завжди вірив).

Нинішна влада Польщі знайшла привід виправдати відсутність реакції на розпалювання ненависті до українців і всього українського... Так ми не забороняємо здичавілим представникам європейського народу репетувати смерть українцям, Львів місто польське... Не реагуємо на наругу та руйнування місць пам'яті українського народу... Не запобігаємо побиттю українців кийками зі цвяхами сторчаком на грунті національної ненависті...  Але які до нас претензії?... Від політики Гедройця відійшли наші попередники. Ми дотримуємось курсу принятого нашими попередниками.

Останні роки оптимісти від політики вважали Польщу дружньою державою, адвокатом України в ЄС, європейським союзником... Звичайно, тому  з ким збираєшся дружити, не варто безперервно нагадувати про його не зовсім дружню поведінку в минулому... Але не можна допускати, щоб у так званого дружбана, склалось враження, що він завжди був правий і ми не знаємо як називається те, що він чинив в минулому. Не можна допускати, щоб сусупільству нав'язувалось викривлене бачення історії польського та українського народів…

Народжені в незалежній Україні вважають, припускають, що термін пацифікація походить від слова пацики. Сусіди повинні знати, що ми нікого не забули і ніщо не забули. До громадян безперервно повинна доноситись історична правда. Правда про трагедію українського народу. Як бачимо нині, замовчування, до добра не доводить... Дружбан починає втрачати відчуття реальності, через втрату відповідальності за історичне минуле... Це стосується всіх наших сусідів. Зокрема Польщі. Наша толерантність сприяла тому, що не відомо на нинішній день Польща ще союзник, чи не зовсім?... А може і зовсім не союзник.  Польща адвокат, чи прокурор?... Польща просто сусід, чи не доброзичливий сусід?...

Бажання вважати Польщу доброзичливим сусідом відіграло негативну роль в оцінці суті бажань пересічного середньостатистичного поляка... Поляки наші сусіди не перший день, причини втрачати пильність ніколи не було. Відносини з усіма сусідами у України з давніх-давен ніколи не були безхмарними.

А я що? Я нічо. Про відносини українського народу з ближніми і дальними сусідами дуже гарно, доступно, зрозуміло сказав приват-доцент Київського Університету пан Іван Огієнко: «Шлях нашого народу завше був тернистим шляхом, важкою хрестною путтю, тим шляхом що вів окривджений народ наш на Голгофу. Це про наш народ співає пісня:

"Ой горе тій чайці-небозі,

Що вивела діток при битій дорозі"...

Недоля рано спіткала народ український. Як раз тоді, коли заклалась була велика держава, коли сподіватись було кращого життя, татари вкрили наш край і підрізали крила народу-орлу. І ця татарська неволя навіки важким тягарем лягла нашому народові, навіки наклала йому болюче тавро...

А там за татарами пішла Литва, а за Литвою Польща, а за Польщею Москва – так Україна спадала з обіймів в обійми, йшла без спочинку, йшла без змоги спинитись і утворити собі по сердцю вільне життя...

Земля, що її з давніх-давен запосів український народ, була надзвичайно родючою, була землею надзвичайно багатою, і вона стала народові нашому на щастя й на нещастя, - вона завше муляла очі ворогам нашим і вабила їх до себе»...

Примирення пам'яті по...

Дєди, дзядики українців нацистами, фашистами назвали… Долі руйнували, пацифікували, вивозили, переселяли, депортували, катували, кров невинних проливали, життя забирали... І все за для того, щоб їх нащадки на українській землі довіку панували. Творець милував... Не сталось. Тоді знову все почалось...

Українці нацисти, фашисти... Аднаязичних прітісняют. Разґаварівать дєржавной мовай вімаґают. Вєлікій рассійскій язик, тваю мать, ім нє містітца до рота... Вот бєндєровци сволота. Будєм с німі ваєвать. Нє дадім аднаязичних прітіснять. Єслі мови научілса, с праведнаґа пути сбілса. Нікак нєльзя іх патерять… Тіпа повод ваєвать.

Двоє б'ються, третій користає... Знесиленому ніж в спину встромляє. Загарбане своїм вважає. Католики, так звані християни, репетують мов погани... Українці нацисти, жорстокі фашисти. Не дамо їм з їх героями в Європу пролізти! Українцям смерть! Польске місто Львів! Ще мій дзядек так хотів!

А я що? Я нічо. Наші герої будуть нашими героями довіку... Наші герої були, є, залишаться нашими героями. Інших нам не потрібно. Інші герої, це герої наших споконвічних ворогів. Український народ вижив в останній світовій війні...

Не впевнений, що війнам потрібно присвоювати порядковий номер. Історія людства, це суцільна кривава трагедія... Суха статистика людських втрат, понесених людством через чиєсь бажання панувати... Через бажання бути, так званим світовим лідером. Чому світовим? Світ великий... Не обмежений планетою Земля. Можливо в світі є лідери... І вони напевно не земного походження.

Війни потрібно індивідуалізувати. Війна фашизму за лідерство... Можна конкретніше. Бо дехто так провадить теревені, можна подумати, що війну розпочали українці не виходячи за межі етнічної териорії. Українці жорстокіші за фашистів… Жорстокіші за німецьких фашистів.
Але є порядковий номер... Український народ втратив в Другій світовій війні одну п'яту загальносвітових людських втрат. Одну другу від загальних людських втрат не існуючого СРСР.

Хтось сказав, що немає такої перемоги, яка б не викликала у когось сліз... Коли закінчилась війна для українців?... Закінчилась?...

ЧОТИРНАДЦЯТЬ МІЛЬЙОНІВ ГЕРОЇВ, СИНІВ І ДОНЬОК ВТРАТИЛА НЕНЬКА УКРАЇНА.

СЛАВА УКРАЇНІ!

Видно липи в розцвіті...

Видно липи в розцвіті

вколо ґаздівства;

вся обора знищена,

хата ще нова.

Жидики там бавляться

з криком під вікном;

батько їх любується

милим холодком…

А колись ту старанно

лад вели ґазди,

та послідній витерпів

за життя біди,

Жив, як треба, праведно,

та все не велось,

тяжко він намучився,

лихо все найшлось,

То худоба гинула,

хату будував,

а як довг свій виплатив,

неврожай настав.

Впав в сітки лихварськії,

заробляв, як міг,

на лукавім загоні

з муки падав з ніг:

«Земле, потом скроплена,

вік нам ти береш,

мучиш нас надією,

жити не даєш!»

Жінка занедужала,

вмерла в кілька літ;

він по ній без жалості

в тиждень кинув світ.

Сироти осталися

в тузі та біді,

та найшлися добрії

люди у селі.

«Ходьте, бідні сироти,

їсти вам дамо,

в люди ми вас виведем,

жити навчимо».

Розійшлися сироти,

люди їх взяли;

пустку-хату жидові

тано наняли.

Видно: липи в розцвіті

як стоять вінком;

видно: діти-жидики

лазять під вікном…

Осип Маковей

ДУМКИ І ОБРАЗКИ, збірка «ПОЕЗІЇ» - 1895 рік.

Ужас на Русі.

Лихо, сусідо! Ой горе нам свату!

Світ вже кінчиться! Вже буря гуде!

Чув ти? На нашу нещасную хату,

Кажуть, страшенная змора іде.

Десь появились якісь нігілісти –

Кажуть, що се людоїди, хотять

Русь нашу, матінку, з кашею з’їсти,

Перевернути теперішній лад.

Все перевернуть у низ головами:

Учні професора стануть навчать,

А як азбуки не вміє – різками,

Як він їх нині, будуть, його прать.

Вірні тоді парастас будуть править,

Але поклони піп битиме сам;

Купчик над склепом сей напис поставить:

«Хто дасть найменше, товар йому дам».

Суд буде також для них відповідний:

Неук судитиме вчених панів

Хто вкрав, а хитро – той вийде свобідний,

В цюпу – хто вкрасти хотів, а не вмів.

Красти, ошукувать всім буде вільно,

Чесний заробок – отсе буде встид,

Злодія зловиш в коморі – постій-но!

Злодій тебе до уряду тащить.

Не хлоп державі з кровавого поту

Буде, як досі, податки зносить,

Але держава за хлопську роботу

Премії буде рік-річно платить.

Волі назадники стеклі запрагнуть,

А ліберали її прокленуть,

Взад поступовці, мов раки потягнуть.

Прямо вперед невидющі підуть.

Вівці муть, кумочку, пастиря пасти,

Яйця муть, кумочку, курку учить;

Люди легальні муть грабити й красти,

Чесних почнуть злодіяки тіснить.

Горе, сусідо! Ой лихо нам, свату!

Світ вже валиться! Тріщать вже стовпи!

Треба покинуть і жінку і хату

Та вандрувати на кубанські степи.

Іван Франко – 14 грудня 1880 року.

Про рибку і рибака.

То був зимний березневий ранок. У Яші давно виникло бажання зложити не хитре рибальське спорядження в рюкзак і піти до дому. Він від холоду вже посинів, руки заклякнули, задубіли... Але...

Минуло вже декілька днів, як від мізерної, копійчаної пенсії практично нічого не залишилось. Після оплати комунальних послуг жив, як кажуть, на "підсосі". Перебивався на воді і хлібі. Якось потрібно було дотягнути до наступної виплати... Про це безперервно нагадувало йому докучливе смоктання і бурчання порожнього шлунку.

Холодний вітер гнав хвильки на нерухомий поплавок.

Все... Сьогодні нічого не спіймаю - подумав Яша.

Потягнувся рукою до вудки, щоб змотати волосінь, зложити не хитре спорядження і чимчикувати до дому. Аж раптом поплавок зник під водою... Яша підсік, різко потягнув вудку на себе і за мить побачив на гачку чималеньких розмірів рибку...

Ти диви яка гарна! Виблискує наче дорогоцінність... – промайнуло в голові Яші.

Несподівано рибка відізвалась до Яші людським голосом: "Яша випусти мене! Я виконаю твої три бажання"!...

В обідню пору одно з однокімнатних помешкань, відслужившої свій термін хрущовки, наповнив неповторимого аромату апетитний запах... Яша Глупман з приємністю через ніс набрав повні легені повітря. Яким же гострим став його нюх, після того як десять років назад Яша оглух... Далися в знаки тридцять років праці в кузні машинобудівного заводу...

А я що? Я нічо. Народженого одержувати субсидію більшу за пенсію, а пенсію меншу за прожитковий мінімум, золота рибка не врятує... Не допоможе йому.

Чесною працею, нажаль, можна доробитися до сліпоти, глухоти, силікозу, туберкульозу, грижі... В цьому переліку не передбачені казкові статки.

Урядовці наголошують, акцентують увагу на кількості нарахованих, призначених субсидій громадянам України. Наче це досягнення… До кінця 2017 року субсидії отримають 9 з 15 мільйонів домогосподарств, українських родин.

Є організації котрі не вважають це досягненням. За даними ООН в Україні 60% громадян проживають за межею бідності.

Впіймана рибка може тільки зашкодити… Довідаються зацікавлені органи, фонди, інспекції, комісії, особи… Скритий дохід!... Слідство. Суд. Субсидію прийдеться повернути в бюджет.

Само виживання пенсіонерів на мізерну, копійчану пенсію є кричущим фактом скритого доходу…

Пенсіонери, котрі на зароблену чесною працею пенсію не можуть собі дозволити нормальне, здорове харчування і придбання необхідних ліків, можуть позбутися субсидії через так званий скритий дохід. Бо їх підтримують рідні і близькі люди. Рідні і близькі люди, котрих життя змусило, не без допомоги недолугої влади, тинятися світом в пошуках заробітків і кращої долі. Довідаються зацікавлені органи, фонди, інспекції, комісії, особи про грошовий переказ… Скритий дохід!... Слідство. Суд. Субсидію прийдеться повернути в бюджет.

Нікого не обходить, що переказ від родичів – це добра воля тих родичів, котрі вирішили допомогти нужденному пенсіонеру. Хтось зглянеться… А хтось навіть не згадає про родинні зв’язки. Не дарма кажуть, що про родинні зв’язки пам’ятають тільки бідні родичі. Якщо б був закон, який зобов’язує родичів не пенсійного віку допомагати, утримувати родичів пенсійного віку... Такого закону ще не вигадали слуги народу. Може все ще попереду?...

То була б реформа… Всім реформам реформа. Одним пострілом двох зайців…

Ніякої тобі солідарності… Ніякого накопичення… Ніяких добровольців… Перепрошую. Тобто не потрібно солідарної системи обов’язкового пенсійного страхування, накопичувальної системи обов’язкового пенсійного страхування, добровільної накопичувальної системи недержавного пенсійного забезпечення. Можливо це й на краще було б. При такому неймовірному рівні «довіри» до банків, та до влади де то було б краще накопичувати?... В яких банках?... Скляних, пластикових, чи металевих?

До віку б забули про дефіцит пенсійного фонду, та й про пенсійний фонд також.

За одно витягнули б країну з демографічної ями. Нащадків стругали б як папа Карло. Мало нащадків… Мала допомога. Самі собі винні.

Точної цифри – скільки українців-заробітчан загалом працює за кордоном – немає. За неофіційними даними, за кордоном живуть та працюють від 1 до 7 мільйонів українців... Можливо, ще більше. В тому числі є заробітчани пенсійного віку. Пенсіонери котрі не бажають  жити в нужді і їх здоров’я дозволяє заробити важкою працею на нормальне людське життя можуть позбутися мізерної, нужденної, копійчаної пенсії. Закон України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" передбачає припинення виплати пенсії пенсіонеру заробітчанину за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду, або за рішенням суду. Виплата пенсії зберігається лише за 6 місяців наперед. Далі пенсія начебто нараховується, але не виплачується.

Навіщо нараховувати, якщо не виплачується пенсіонеру? Хіба що виплачується комусь іншому?... Нараховані кошти використовують на забезпечення слуг народу безкоштовними обідами?...

Можливо, що ні... Бо для учнів 1-4 класів, сім’ї яких не отримують допомогу для малозабезпечених, уряд в 2016 році безкоштовні обіди відмінив.

Рішення про припинення виплати пенсії пенсіонерам заробітчанам визнані Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України. Є неконституційними.

Європейський суд з прав людини розглядаючи позови українських пенсіонерів зробив висновок, що порушується стаття 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

А віз і нині там. Так звані народні слуги народу нічого не змінили в законодавстві, щоб змінити ситуацію на краще. Не дивлячись на те що судова практика позитивна для заробітчан пенсіонерів, влада не здатна відмовитись від найпростішого і найефективнішого незаконного способу зменшення дефіциту пенсійного фонду. Добравшись до корита, далі шляху не розпитують. Але про вибори пам’ятають… Реформи обіцяють… В тому числі і пенсійну. Обіцянка-цяцянка, а виборцю радість. Голосуй, не голосуй все одно одержиш… Коритників, котрі виборців за… Отару мають. Гарне таке слово. Більше подобається ніж баран, вівця, козел, худоба, бидло, стадо… Рідко вживане слово... Отару потрібно стригти, а не цяцькатися з нею…

Ідеалісти.

Під пнем перегнилим в болоті гнилому

Вертяться, клубляться дрібні черв’яки:

І вродились, виросли й гинуть у ньому,

А другі їх тілом живуть залюбки.

І сниться їм, бідним, у пітьмі кромішній:

Десь сонце горить у всім чарі весни,

А в сонця промінні, у радості вічній

Гуляють і золотом сяють вони.

Ті сни свої черви складали в системи

З заключенням: так є найліпше, як є;

Читали промови, співали поеми

Про гарне, щасливе в болоті життє.

Втім люди той пень відвалили й поперли,

І дійснеє сонце вказалось з-за мли;

На сонце те глянули черви й померли

І, мручи, убійчеє світло кляли.

І. Франко – 1892 рік.

Про рибака і рибку.

Пан не був завзятим рибалкою… Просто йому був до вподоби відпочинок на березі водойми з вудкою в руках. На гачок потрапляла велика риба… Ну дуже велика. Потрапляла і маленька рибка… Ну дуже маленька. Рибка відкривала і закривала рота, але жодного звуку ніколи не було чути... Цього разу пан піймав наче звичайну рибину, але тільки зняв її з гачка почув людський голос…

- Відпусти мене, я за це виконаю твоє бажання.

То було так несподівано, що пан ледь з переляку не випустив рибину з руки не озвучивши бажання.  Озирнувся… Нікого не видно. значить це не чийсь недоречний жарт. Пан майже опанував себе і заторохтів як механічна забавка:

- Добре, слухай! Хочу будиночок квадратів на п’ятсот-сімсот, будиночок для гостей, будиночок для обслуги. Хочу супер авто, ні краще автопарк як в легітимного. Хочу щоб моя дружина виглядала як секс бомба… Цицьки з дупою, чи дупа з цицьками?... Дупа з цицьками, чи цицьки з дупою?... А може краще щоб виглядала як міс світу? Неймовірно важкий вибір - цицьки з дупою, дупа з цицьками, чи ноги від вух?...

- Гальмуй, стоп! Я сказала, що виконаю твоє бажання… Одно бажання. Не перелік мрій втілених в життя недоторканим…

- Добре рибко. Все зрозумів. Прикро… Тоді виконай, що зможеш… Так. Що зможеш, то і виконай.

Пан відпустив рибку на волю… Будь-як склав своє спорядження і підтюпцем до гелендвагена. Цікавість весь шлях підганяла пана… Під’їздить до обійстя і не впізнає свого будиночка… Не будиночок, а палацик з колонами, арками... Гараж наче в автотранспортному підприємстві заповнений автомобілями найвищого класу… Пан біжить в дім… Шукає дружину. Де вона може бути?... Зазирає до спальні… Також немає. Підходить до вікна в спальні і бачить басейн. Хто це на лежаку біля басейна? Пан і не надіявся такої метаморфози. Та це ж його дружина. То просто трампець… Ноги з цицьками… Цицьки з ногами  завдовжки з вудочку на яку пан піймав рибку.

Коли пан побачив, що рибці вдалося виконати всі його бажання, він вирішив їй обов’язково подякувати. Повернувся на то місце де піймав рибку і став гукати рибку:

- Рибко! Золота рибко!

Незабаром рибка приплила. Пан схилився над водою і каже:

- Рибко, я дуже вдячний тобі. Ти виконала всі мої бажання. Я навіть не уявляю як я можу тобі віддячити.

Рибка не задумуючись відповіла:

- Не біда. Я тобі підкажу, допоможу… Я давно не була з таким мужчиною, як ти.

Пан знітився:

- Але рибко, я людина, а ти рибка. З твоїм бажанням щось не так.

Рибка на його заперечення відповіла:

- Я можу на якийсь час стати людиною. Для цього мені потрібна енергія, але я багато енергії витратила на виконання твоїх бажань. Тому я можу перетворитись тільки в тринадцятирічну дівчинку… Ні, максимум в одинадцятирічну дівчинку…

- Ваша честь, ось так все і було! А не так, як це смаркате дівчисько розповідало.

А я що? Я нічо. Походження казкових статків потребує казкового тлумачення... А не якогось декларування. Ще до того й електронного. То декларування не дає жодних відповідей... Породжує лиш недорозуміння, та запитання. Запитання на які годі знайти відповіді...

Через ті запитання робота ГПУ... То старе - генеральна прокуратура України. Не плутайте з головним політичним управлінням... Робота ГПУ нагадує спортивну риболовлю. Нове то САП - спеціалізована антикорупційна прокуратура... Працює як старе. Піймали, відпустили. Піймали, відпустили... Діяльність НАБУ схожа на роботу прокуратури. Це нове... Національне антикорупційне бюро України. Декілька невинних піймав-відпустив творять чудеса... І тоді вже не до сірих, робочих буднів. З власними казками дати б раду... НАЗК взагалі дурня валяє… Це нове. Національне агентство з питань запобігання корупції. Їх ще не забезпечили запобіжниками, які вони мають вставляти потенційним корупціонерам в важко доступні місця... Щоб навіть при неймовірному бажанні позбутися запобіжника, вони не могли цього зробити.

Їхня честь... То старе. Їхня честь боролась з честю поки  її не перемогла. Жодних запитань. Панам багацьким можна все за... Закон як дишло... Панам жебрацьким, котрим здається, що вони знають, що то таке гідність... Та наче в білогарячечному маренні думають, що їм можна те ж що і за... ЗАКОН. Якщо цвях стирчить, його потрібно забити. Незабаром буде нова їхня честь... Спеціалізована антикорупційна їхня честь.

Ніяке декларування не замінить живого слова… Живе слово чудеса творить. Все зрозуміло. Жодних запитань. Одні відповіді.

Про людей.

Мабуть, ще людство дуже молоде.

Бо скільки б ми не загинали пальці, -

XX вік! - а й досі де-не-де

трапляються іще неандертальці.

Подивишся: і що воно таке?

Не допоможе й двоопукла лінза.

Здається ж, люди, все у них людське,

але душа ще з дерева не злізла.

(Ліна Костенко)

Кожному своє...

Зиму знову долає весна,

Дівчатка розчохляють ноги.

Життя - не біда,

Збирається комусь прилаштувати роги...

А нам якось без різниці,

То валянок, чи черевик...

Любов вся наша у гузиці.

Тішиться меншовик...