Дала ради...

Телефонує білявка на швидку допомогу з проханням направити бригаду, бо чоловік ковтнув голку… Чергова прийняла виклик. Довідавшись де пані мешкає, сказала щоб хвилин десять почекали і допомога буде на місці.

Минуло декілька хвилин. Білявка знову телефонує на швидку допомогу… Чергова просить ще почекати, бо минуло тільки декілька хвилин. Білявка перебиваючи чергову каже, що виклик вже не актуальний… Бо вона знайшла іншу голку. Можна вже не приїздити…

А я що? Я нічо. Після медичної реформи, якою керує інша білявка, швидка зовсім не швидка і не допомога… Як подумаю, що наші часи колись будуть називати старими добрими часами… То направду мені стає смішно.

Чи то недоля та неволя...

Чи то недоля та неволя,

Чи то літа ті летячи

Розбили душу? Чи ніколи

Й не жив я з нею живучи

З людьми в паскуді, опаскудив

І душу чистую?... А люде!

(Звичайне, люде сміючись)

Зовуть її і молодою,

І непорочною, святою,

І ще якоюсь… Вороги!!

І люті! люті! Ви ж украли,

В багно погане заховали

Алмаз мій чистий, дорогий,

Мою колись святую душу!

Та й смієтесь. Нехристияне!

Чи не меж вами ж я, погані,

Так споганивсь, що й не знать,

Чи й був я чистим коли-небудь.

Бо ви мене з святого неба

Взяли меж себе – і писать

Погані вірші научили.

Ви тяжкий камень положили

Посеред шляху… і розбили

О його… бога боячись!

Моє малеє, та убоге,

Та серце праведне колись!

Тепер іду я без дороги,

Без шляху битого… а ви!

Дивуєтесь, що спотикаюсь.

Що вас і долю проклинаю,

І плачу тяжко, і, як ви…

Душі убогої цураюсь,

Своєї грішної душі!

Тарас Шевченко

[Перша половина 1850 року; Оренбург]

Дивувалась зима...

Дивувалась зима:

Чом се тають сніги,

Чом леди присли всі

На широкій ріці?

Дивувалась зима:

Чом так слабне вона,

Де той легіт бересь,

Що теплом пронима?

Дивувалась зима:

Як се скріпла земля

Наливаєсь теплом,

Оживає щодня?

Дивувалась зима:

Як посміли над сніг

Проклюнутись квітки

Запахущі, дрібні?

І дунула на них

Вітром з уст ледяних,

І пластом почала

Сніг метати на них.

Похилились квітки,

Посумніли, замклись;

Шура-буря пройшла –

Вони знов піднялись.

І найдужче над тим

Дивувалась зима,

Що на цвіт той дрібний

В неї сили нема.

І. Франко, 27 березня 1880 року.

Вперше надруковано в журналі «СВІТ», 1882 року, № 4-5, сторінка 301, під заголовком «ВЕСНЯНКА».

Згодом цей поетичний твір ввійшов до циклу «Веснянки», збірки поезій І. Франка «З вершин і низин». Перше видання збірки поезій «З вершин і низин» вийшло в 1887 році. Друге, доповнене видання збірки поезій вийшло в 1893 році.

Збірка поезій «З вершин і низин» була доступна не для всіх українців. У Росії обидва видання збірки поезій були заборонені цензурою.

У 1888 році київському окремому цензору іноземної цензури Дроздову не сподобалось, що автор закликає українців підійматись на боротьбу з гнобителями, здобувати волю.

У 1910 році цензурувалось друге видання збірки. Цензор пропонував заборонити всю збірку, «зважаючи на чисельність місць, що підлягають вилученню з книжки».

А я що? Я нічо. Твори українського поета цензурує київський окремий цензор іноземної цензури… Що ж, так склалося… Таке життя. Та заборонити любити українську мову, українську поезію, українську пісню ніяка цензура не здатна. В енциклопедичному словнику Ф. А. Брокгауза та І. А. Єфрона в статті про І. Франка, А. Кримський зазначав, що «Сборник стихов «З вершин і низин»… многими переписывался и заучивался напамять».