Попереду планети всієї...

Неоднаразово лунало з старани боґабаязнєннаґа народонасєлєнія:

-Ґейропа... Ґейропа... Ґейропа...

Та так голосно і завзято то народонасєлєніє репетує, що мимоволі задумаєшся... Чого б це?... У плохой Натальі всє люді канальі?... У поганої Софії всі жінки повії?... На злодію шапка горить?...

Невже богобоязнєноє народонасєлєніє на стільки богобоязнєнноє, що не брало участі в практичних заняттях по перефарбовуванню нашої планети в голубий колір?... В недалекому минулому шукати якусь інформацію підстав немає... Бо в ХХ столітті секс, у богобоязнєнних руйнівників християнських храмів, взагалі був відсутній... Так стверджувала їх керівна і спрямовуюча... Пити, пили... Бити, били... Раз б’є, значить любить. Народжений, як то кажуть, пити, нездатний..., будь-що інше робити. Все решта блуд осіб жіночої статі. Поки особи чоловічої статі були в полоні зеленого змія... Особи жіночої статі над ними знущались... Так що ніякого сексу...

Чи був секс у богобоязнєнного народонасєлєнія до того, як особи жіночої статі почали знущатись над особами чоловічої статі? Істориків це зовсім не цікавить... Але... Історик... Російський історик, пан Соловйов С. М. в «Історіі Россіі с дрєвнєйших врємьон» згадує сербського священника, вченого (історика, філософа, мовознавця), пана Юрія Кріжаніча, та його праці. З інших джерел можна довідатись, що пан Кріжаніч хорватський релігійний і політичний діяч... Пан Соловйов називає пана Кріжаніча гарячим слов’янським патріотом... Не інакше.

З патріотичних міркувань священник, вчений пан Кріжаніч мав намір словом побороти недоліки богобоязнєнного народонасєлєнія. Пан Кріжаніч вважав, що богобоязнєнноє народонасєлєніє безсоромно грішить протиприродними стосунками:

... В России же этот гнусный грех считают шуткою. Публично, в шутливых разговорах, один хвастает грехом, иной упрекает другого, третий приглашает к греху, не достаёт только, чтоб при всём народе совершали преступление. Необходимо в этом государстве (России) употребить какие-нибудь средства, чтоб поднять стыдливость против СОДОМИИ, общественную трезвость против гнусного пьянства, правосудие против чиновников, о которых говорит Исаия: «Начальники твои – сообщники воров»...

Все було так запущене, що священник пропонує не заборонити, не карати, не спалювати... В західних народів в ті часи за содомію спалювали на багатті... Обходились дровами... Росія газ тоді ще не постачала... Але була лідером в перефарбовуванні нашої планети в голубий колір...  Голубе полум’я богобоязнєнноє народонасєлєніє подарувало планеті значно пізніше... Священник не знає які засоби потрібно застосувати, щоб богобоязнєнноє народонасєлєніє стало хоч дрібочку соромитись СОДОМІЇ.

Пан Кріжаніч був на стільки гарячим слов’янським патріотом, що цар вирішив його охолодити... Відправив в заслання до Сибіру. В засланні пан Кріжаніч пробув не довго... Якихось шістнадцять років... Щастя не покинуло священника, вченого, гарячого слов’янського патріота… Цар вмер... Престолонаступник дозволив пану Кріжанічу покинути місце заслання.

Пан Кріжаніч сімнадцять років боровся з недоліками богобоязнєнного народонасєлєнія... З яких шістнадцять років боротьби з недоліками були проведені у засланні.

Після звільнення пан Кріжаніч гріхами богобоязнєнного народонасєлєнія більше не переймався... Собі дорожче... Послідовників гарячий слов’янин не виховав… Можна зробити припущення, що богобоязнєнноє народонасєлєніє продовжує невтомно перефарбовувати нашу планету в голубий колір...  І залишається попереду всієї планети... Просто прийшов час і богобоязнєнноє народонасєлєніє почуло пораду священника... Чи соромляться?... Невідомо... Стали скритними і таємно перефарбовують планету в голубий колір...

А я що? Я нічо. Богобоязнєнноє народонасєлєніє, перед сутичкою з зеленим змієм, сказало розуму: «Прощавай... Завтра зустрінемось»... Захопилось боротьбою з зеленим змієм... Забуло про назначену зустріч... Завтра перетворилось у вічність...

Якщо безперервно (гнусно, як казав пан Кріжаніч) бухати, то будь-де можна пензлик запхати... А не тільки в баночку з голубою фарбою..

Спогади про...

Минуло сонячне, тепленьке літечко. Минув літній відпочинок. Комусь вдалося гарно відпочити… Комусь не дуже… Але спогади про відпочинок, враження від відпочинку залишилися у всіх. Повернувшись кожен має, що розказати друзям, знайомим… Подруги після відпочинку зустрілися і вирішили згадати про те чого вже не повернути.

Одна подруга розповіла як познайомилась з паном, котрий був державним службовцем. Протягом всього відпочинку пан робив «підходи», ходив колами, але таки в останній вечір зважився… Переспали і забули одне про одного.

Інша подруга першого ж вечора познайомилася і переспала з паном політиком. До кінця відпочинку пан політик ходив за нею і просив, щоб вона нікому, нічого не розповідала.

Вислухавши розповіді подруг пані посміхнулася і розповіла, як познайомилась на дискотеці з студентом… Після дискотеки вирішили познайомитися ближче. В останній день відпочинку студент встав з ліжка і відчинив вікно… Несподівано почав репетувати:

- О-о-о! Єпать-єпать! Та тут є море!

А я що? Я нічо. Так виглядає, що пан політик та пан службовець наче не нашого розливу… Для наших державних службовців та політиків всі інші отара… Тупі вівці.

Причина.

ПРИЧИНА.

Гей, що то ми за публіка,

Чи дурний я, чи каліка,

Чи який гультяй?

Чи-м не син рідного тата,

Що не хочуть мя дівчата,

Котру запитай!

Ах, пізнав я, ангелятка,

Яка в вашім серцю гадка,

Знаю я ваш смак:

Добрий у  вас лиш багатий,

Хоть кривий, глухий, горбатий

І кругом дурак!

Осип Маковей,

1891 рік.

Що це нам дало?...

Президент спростив процедуру отримання українського громадянства для іноземних захисників України від російської агресії та росіянам, котрих переслідують в Росії через так звані політичні мотиви.

Нічого надзвичайного... Нічого нового. Наче б то нічого такого, що мало б викликати неспокій чи тривогу.

В двадцятому столітті пан Михайло Сергійович… Не той з плямою на голові. А той, котрий пан Грушевський, написав статтю «Народностям України». З часу написання статті минуло понад сто років…

… «Ми не візьмемо прикладу з Угрів, котрі виступали перед Європою лицарями вільності, а у себе в Угорщині, добувши для неї державне право, зав’язали в неключиму неволю всі інші народності. Ми не підемо слідами поляків, які писали на своїм прапорі «за нашу і вашу вільність!», а сю вільність скрізь, де тільки забирали перевагу, звертали проти слабіших: проти Українців в Галичині, проти Жидів у королівстві. Ми не будемо лицемірно називати своїми духовними вождями великих одшедших борців за національну рівноправність і свободу і заразом – обмежувати сю рівноправність і свободу нашим не-українським співгорожанам в хибно зрозумілих інтересах українства. Сього не буде!…

Ми ті, що несли прапор визволення найтяжчі часи неволі, зістанемося під ним і виступимо рішучо проти всякого ухиляння від тих принципів, котрі написані були на стягу українства. Будемо рішучо поборювати всякі шовіністичні течії, коли б вони стали прокидатися серед нашого громадянства, або з провокаційними завданнями прищіплювалися йому якої-небудь сторони. Ми виступимо рішучо проти всяких заходів, звернених на те, щоб порізнити нас з нашими співгорожанами інших народностей. І ми певні, що українське громадянство, український народ, в котрого політичну розважність ми твердо віримо й високо її ставимо, нас у тім напрямі підтримає твердо, щиро. Оборонці української національності не будуть націоналістами»…

Не буду ставити риторичне запитання: «Що це нам дало»?... Бо слова не знайшли практичного застосування… Російсько-імперська неволя плавно перейшла в московсько-комуністичну окупацію та геноцид.

А я що? Я нічо. Найманці були завжди…

Росіяни, котрих переслідують в Росії через так звані політичні мотиви також були завжди… Громадяни Росії, держави агресора, люблять свою батьківщину. Просто їм там щось не подобається. А так як у держави агресора з демократією скупо, то дехто з незадоволених шукає можливість покинути її тимчасово... До кращих часів. В Росії вільнодумство завжди було злочином.

А країну УКРАЇНА переслідувані люблять?...

В лютому-березні 1918 року пан Грушевський написав статтю «На переломі». В цій статі пан Грушевський розповів про «гарячу любов» громадян країни агресора до України…

«25 січня, під час бомбардування Києва, більшовики запальними снарядами розстріляли дім, де я жив – наш фамільний дім, побудований десять літ тому за гроші, полишені батьком. Кільканадцять запальних снарядів, що влетіли один за другим до нашого помешкання  й сусідніх, за кілька минут обернули в одно вогнище весь дім. Згоріли мої рукописи й матеріали, бібліотека і переписка, колекції українських старинностей, що збирав я стільки літ, збірки килимів, вишивок, зброї, посуди, порцеляни, фаянсу, окрас, меблів, малюнків. Довго було б оповідати і прикро навіть згадувати. Ніякі сили вже тепер не вернуть його…

Згоріла між іншим і недописана книжка «На порозі нової України», котру я писав як свого роду політичний заповіт. Того, що там було, я вже не напишу. Не тому, що не міг би пригадати собі написаного там – се може було б можливо, коли б останні тижні не вирвали б такого глибокого провалля, не зробили б такого спустошення в нашім житті, в нашім мисленні.

Розстріл, зайняття і знищення Києва більшовиками були вершком, кульмінаційним пунктом, збірною точкою, в котрій зосередивсь сей великий, просто необчислимий в своїх наслідках перелом в історії України, вчинений більшовицьким находом. І для мене сей перелом конкретизується ще гостріше в сім зруйнованні моєї хати, мого кабінету, з ним всього мого майна, мого духовного добутку, всього дорогого, що я зібрав навколо себе, всього передуманого і перестражданого за останні найтяжчі і найзначніші роки мого життя. Мені прийдеться починати все знову – не продовжувати, або відновлювати, а таки починати. Повторювати вже ні рука, ні думка не повернеться по тім страшеннім потрясінні, котре пережилось в сій руїні. І мені здається, що те, що переживаю я так гостро в сім моменті, переживає й уся Україна. Що Україна також поховала своє старе в сім огнищі, в сій руїні, в могилах своїх дітей, забитих рукою більшовиків, як я в могилі матері, яку півживою винесли з пожару, і вона за кілька день умерла від сих страшних заворушень і потрясінь».

Згодом більшовицький главнокомандующій рєволюціонной армієй Муравйов хвалився «любов’ю» до України, руйнуванням Києва, як особливим подвигом: «Рєволюціонная мєсть заставіла нас бить бєзпощаднимі. Я вєлєл артілєріі біть по самим високім і богатим дворцам, по церквям, попам, монахам… Я зажог снарядамі огромний дом Грушевского, і он в тєчєніі трьох суток горєл как яркій костьор. Сотні офіцеров і юнкєров билі бєзпощадно убіти»…

В яку б личину московити не рядилися… Імперіалістів, більшовиків, федералістів, «братнього народу» - суть залишається незмінною…

В двадцять першому столітті «щира, братська, гаряча, полум’яна любов» московитів до України не згасла, не зникла…

Підтримати та допомогти влаштувати життя захисникам та переслідуваним потрібно обов’язково. Але давати громадянство не обов’язково. Можна дати дозвіл на тимчасове проживання… Або дати дозвіл на постійне проживання…

СЛАВА УКРАЇНІ!