Я вам не завидую духом бідні...

Я вам не завидую духом бідні,
що ви живете тихо, без мети,
що ви, хоч на землі з людей послідні,
будете перші по своїй смерти̍.
 
Мені не жаль, що щастя ви не гідні,
котре в марницях вмієте найти,
що ви, хотя безумним скотам рідні,
так бережете пітьми дурноти.
 
Та жаль мені тих мучеників гадки,
що ради вас за світлом правди йдуть,
своє життя на жертвеник кладуть,
 
щоб мали ви і щастя, і достатки;
самі ж, як метеори, в тьму падуть,
не певні, чи згадають їх нащадки.
 

О. Маковей, 1894 рік.
Вірш вперше надрукований в збірці «Поезії», видання 1895 року.

А я що? Я нічо. Без метеорів небо не небо, життя не життя… Хтось сказав, що бути вільним з ласки – різновид неволі. Невільником є тільки той, хто з цим згоден.

Здоров, Степане...

«Здоров, Степане! Що ти робиш,

Що понад річку з жердю ходиш?»

 

«Ох, мене скрута вчепилася:

Десь моя жінка втопилася».

 

«Та що ж, Степане, бог з тобою,

Її шукаєш вверх рікою?»

 

«А як же, друже, ти гадаєш?

Моєї жінки ти не знаєш?

 

Хоч і втопилась моя мила,

То вниз водою не поплила».

 

І. Франко

 «Здоров, Степане!...» вперше надруковано у книзі «Мій Ізмарагд». Зберігся автограф, що має значні розходження порівняно з основним текстом:

 

«Здоров, Семене, що ти робиш,

Що над Дунаєм з гаком ходиш?» -

«Ой мав я жінку гультяйочку,

Та втопилася в Дунайочку,

Тут на камені цокотіла,

Поковзнулася і полетіла».

 

«Та що ж, Семене, Бог з тобою,

Її шукаєш вверх водою?» -

«Ой, брате любий, се не кпини!

Не знав ти, видно, Катерини.

Навіть по смерті моя мила

Певно з водою не поплила».

 

[Автограф датований 03 листопада 1899 року]