Які вожді, такий і їх народ.
Хоч сто віків, як паводок, збіжить,
зіпершись раз на милості заброд,
своїм умом вони не будуть жить.
Де ж той, котрий колись іще гряде
і подарує дух новий Дніпру,
розвіє вічний морок горя, де
отой, що нашу розжене журу?...
Народе мій, з-посеред інших стань
високим, як блакитні небеса,
і возложи комусь на тім’я длань
і, доки зір не виїла роса,
скажи: ось він, обранець на віки,
що вийшов з надр, а не із суєти!
Та твердь своєї щедрої руки
не подаруй нікому всує ти.
Бо ниций духом – ницість породжа,
тебе тримати буде у нужді.
І з вуст чужих сяйне, як зблиск ножа:
який народ, такі його й вожді.
ЛЕОНІД ГОРЛАЧ.
У чорні звої оксамиту
Ховала ніч останки зір.
Ударив дзвін – і нишком, скрито
Вона втекла в безодні гір.
Ударив дзвін – і зорі-перли
Посипались на небозвід,
Плакучі верби сльози втерли
Та й з усміхом глядять на світ.
- Що сталося? – питає море.
- Це свято свят, вершок чудес,-
Звіщає сонце, - щезло горе,
Пропала смерть! Христос Воскрес!
- Христос Воскрес! – озвались гори.
- Воістину! – гримить з небес,
Захвилювалися простори,
Закликали: «Воскрес, воскрес!»
Збудились люди: сонце, радість…
Спросоння думають: «Невже ж?» -
- Мов ніч, злоба минула й зависть -
Звіщає дзвін: Христос Воскрес!
На вулицях юрби народу,
Святкова одіж, писанки…
Дівчат співучі хороводи
Виводять співи-гагілки.
Старенька церква оживає.
Блистить в іконах золота,
Вгорі непереможно сяє
Любов Воскреслого Христа.
ЄВГЕН КРИМЕНКО.
