І вдарить по знаменах кулемет –
Ті вмруть, а ті – сховаються в печерах,
Та й на майдані лишиться поет.
Він буде сам під кулями стояти,
Без наляку й живий як прометей,
І кров стече... Рабів народить мати,
Та він оберне знову їх в людей.
Він знов оберне в дух скорботне тління,
Знов нагадає: хто ми, звідкіля,
І знов на площах закричить каміння
І вбивці рушать знов з-під стін Кремля.
Знов буде бій, а не пімстливі чвари,
Знов честь укрита буде наяву,
І знову нас клястимуть яничари,
Вітаючи навколішки москву.
І знов розтануть людських душ мерзлоти,
І знов імперію ошкірить сказ,
І буде так повторюватись доти,
Допоки правда не прийде до нас.
В століттях буде так. І жодна зміна
Не станеться в перебігу епох,
Допоки не воскресне Україна,
Бо він так хоче – наш безсмертний Бог.
9 березня 1991 року.
З нагоди Дня народження Т. Г. Шевченка.
Дмитро Павличко.