Загинули дітки...

 

Більше ніж 2051 дитинка постраждала в УКРАЇНІ внаслідок повномасштабної збройної агресії р(ідкісних) ф(екалій). Станом на ранок 28 липня 2024 року за офіційною інформацією ювенальних прокурорів 564 дитинки загинули та понад 1487 діточок отримали поранення різного ступеня тяжкості.
27 липня внаслідок ворожого обстрілу міста Глухів Шосткинського району Сумської області загинув 14-річний хлопчик. Ще шестеро хлопців віком від 12 до 16 років отримали поранення.
27 липня під час обстрілу міста Миргород Донецької області поранення отримала 13-річна дівчинка.
Зранку 28 липня 2024 року внаслідок обстрілу військами р(ідкісних) ф(екалій) смт Комишани Херсонської області отримали поранення 3 дітей: дівчинка 10 років та два хлопці - 15 і 17 років.

Жадібні сусіди.

 

"Важко назвати іншу націю, яку б так часто знищували і так нещадно шматували, ділячи між жадібними сусідами, і яка знову поставала б до життя, як фенікс з попелу, народжувала нову еліту, знаходила сили для самоствердження", - В'ячеслав Чорновіл, один з найвидатніших борців за українську незалежність та свободу.

Я не люблю війну.

 

"Я не люблю війну, тому що з дитинства боюся стрільби. Мені було всього три роки, але я добре її пам'ятаю. Пам'ятаю, як німці давали дітям шоколад. Як попереджали: зараз тут почнеться битва, йдіть з будинків. І тепер все життя мене переслідує страх. Цей страх іноді змушував мене битися, йти проти великих людей. Можливо, саме через нього я і пішов у кіно. Адже в кіно ти легко можеш сховатися - це не ти, це завжди хтось інший", - Богдан Ступка (27.08.1941 - 22.07.2012).

Згуба цілої духовної одиниці людства.

 

"На Донбасі читати українську мову в російській школі - одне недоумство. Одна усна заява батьків - і діти не будуть вивчати мови народу, який виростив цих батьків... Обов'язково - німецьку, французьку, англійську мови, крім рідної... Я вважаю, що доля Донбасу - це майбутня доля України, коли будуть одні солов'їні співи. Як же можна миритися з тим особливим інтернаціоналізмом, який може призвести до згуби цілої духовної одиниці людства? Адже нас за 40 мільйонів...", - Василь Стус.

А нам своє робити.

 

"Нарід. Бидломаса має припадок від моєї правди про ухилянтів та москворотих биків, що ганьблять ЗСУ. Гражданє досі не вивчили, що мова ЗСУ - українська, ст. 29. Дякую всім ненависникам. Ви сміття, яке вигребемо з країни неминуче. Інакше війна буде вічно. С*ки й далі служать путіну. Він вам бидло, аплодує. А нам своє робити", - Ірина Фаріон.

Символ європейського виміру української ідентичності.

Франкознавці вважають, що Іван Франко першим в історії української літератури заявив про ідею соборності Української держави і переконував українство ще в ХІХ столітті, що Україна може постати лише за умови об'єднання Наддніпрянської і Західної України.

 "Франко був одним із тих, хто європеєзував українську думку, це модернізатор і європеєзатор. Власне це те, що бракує нам у розумінні Франка. Якщо ми хочемо до Європи, то символом європейського виміру української ідентичності є Франко, а не Шевченко. Він був одним із небагатьох, хто серйозно трактував соціально-економічне питання. Наш український націоналізм, у ширшому розумінні цього слова, застановлюється на мові, історії, тому український діяч, коли приходить до влади, починає боротися за мову, перейменовувати вулиці. Натомість Франко мав ширшу програму, яка полягала, у першу чергу, в соціально-економічних реформах. Франко нагадує, чого нам бракує, але ми не бачимо, тому що шкільна програма зосереджена на тому, як він утверджував національну ідентичність", - Ярослав Грицак.

Як однієї матері діти.

Наприкінці осені 1846 року Тарас Шевченко побував у Берестечку, де відвідав руїни фортець та місце Берестецької битви 1651 року - однієї із найвизначніших подій Визвольної війни українського народу 1648 - 1657 років.
Об'їхавши більшу частину України зі сходу на захід, поет дійшов висновку про єдність українського народу, землі якого не раз були роз'єднані кордонами загарбників: "Від берегів тихого Дону до крем'янистих берегів швидкоплинного Дністра - один ґрунт землі, одна мова, один побут, одна фізіономія народу; навіть і пісні одні й ті самі. Як однієї матері діти".