"ФРАУ РІББЕНТРОП"...

Канцлер ФРН Ангела Меркель завжди діяла виходячи з того, що росія не дозволить Україні йти прозахідним шляхом. Щоб не конфліктувати з кремлем, канцлер завадила вступу України до НАТО і позбавила перспектив членства в ЄС. Із такими викриттями виступив радник "frau ribbentrop" - Крістоф Гойсґен.
Крістоф Гойсґен був радником "frau ribbentrop" з 2007 по 2017 роки. Він стверджує, що уряд ФРН під час перебування на посаді Ангели Меркель, із самого початку припускав, що рф ніколи не погодиться на прозахідний курс України.

Вони ішли у безвість білих піль...

Вони ішли у безвість білих піль, у бій,

Щоб не вернутися, або здобути.

І зупинилися на станції малій,

Де написом видніла назва - слово "Крути".

Не повернулися, упало триста їх,

А ми й донині їх не можемо забути,

Мементом  нації, мементом нас усіх,

Навіки стала назва - слово Крути.

На Аскольда могилі поховали їх,

І хоч народ ще й до тепер закутий,

Та він живе, бо смертю молодих

Він смерть переборов там, де містечко Крути.

Міра Гармаш.

 

"Додавити мразоту" по закону демократія може і повинна.

 "Події в Україні непрямо, проте стали однією з причин перемоги на президентських виборах у США Дональда Трампа, яку вже називають поразкою демократії як такої. Водночас криза демократії відчувається і на європейському континенті. На тамтешніх виборах праві сили, орієнтовані на росію, а отже, на диктатуру, або витісняють демократів, або – утримують позиції з мінімальною перевагою. І так само в антидемократичній риториці згадують підтримку України. Точніше, небажання більше підтримувати нас навіть на словах, бо власних проблем вистачає.
 Відчуття поразки – не лише наша, українська проблема. Але визнати проблему – перший реальний крок до її вирішення. Демократія не може бути диктатурою. Та показувати зуби у відповідь та знайти спосіб "додавити мразоту" по закону демократія може й повинна. Особливо у воюючій країні, як наша", - Андрій Кокотюха, письменник, сценарист.

Із усього видно - день минає.

 

Із усього видно - день минає,

Не повернеться ніколи вже.

З-поза річки вечір підповзає

Сірувато-голубим вужем,

Поспіша до яру, щоб зухвало

проковтнути жовтий помаранч.

Ще секунда, мить, і дня не стало,

Вже не повернуть його, хоч плач.

День звичайний був, а мов на святі,

Сяяло усе на сотні гін.

Там пишалися дуби крислаті,

Що зробили для села заслін.

Молоді засніжені ялини

Свічами готові спалахнуть,

Тільки знають: золотої днини

Навіть цим не зможуть повернуть.

Олесь Лупій.

Ні перед чим не зупиняться...

 "Наївно думати, що ті консервативні кола, які й живуть надією на відновлення тоталітаризму, будуть озиратися на Захід, на демократичні країни. Ці люди й далі готові жити за рахунок екологічного спустошення країни, попередньо обплутавши її колючим дротом концтаборів. І тут не треба мати ніяких ілюзій. Якщо в ревних захисників "здобутків жовтня" з'явиться реальна можливість здійснити свої задуми, вони ні перед чим не зупиняться...", - Володимир Кузьменко.

Продовжила свій виступ московською...

 "Марічка ("Тіні забутих предків") в житті виявилася українофобкою. Сказала, що "достатньо зробила для країни, щоб її поважали" і продовжила свій виступ московською. Хочеться запитати у цієї лауреатки багатьох премій, Лариси Кадочникової, для якої країни "вона зробила достатньо"? Для Московії? Тягнучи все життя в Україну "русскій мір", популяризуючи його язик, за яким прийшли танки? Виконуючи ролі в кіно московською, виступаючи всюди публічно московською, спілкуючись з усіма московською, випершись на сцену вручати премію московською, і лише подекуди послуговується українською, де не можна обійти закон – у виставах. Літня людина і хороша людина нехай сидить вдома. А якщо має сили на публічні відео в YouTube або випертися на сцену з публічним виступом, то вже передусім не літня людина перед нами, а відповідальна громадянка України, яка говорить українською. Або безвідповідальна", – висловилася письменниця Лариса Ніцой.

Моя мова.

 Все в тобі з’єдналося, злилося —

Як і поміститися в одній! —

Шепіт зачарований колосся,

Поклик із катами на двобій.

Ти даєш поету дужі крила,

Що підносять правду в вишину,

Вченому ти лагідно відкрила

Мудрості людської глибину.

І тобі рости й не в’януть зроду,

Квітувать в поемах і віршах,

Бо в тобі — великого народу

Ніжна і замріяна душа.

Василь Симоненко.

Ярій, душе. Ярій, а не ридай.

Ярій, душе. Ярій, а не ридай.

У білій стужі сонце України.

А ти шукай – червону тінь калини

На чорних водах – тінь її шукай,

Де жменька нас. Малесенька шопта

Лише для молитов і сподівання.

Усім нам смерть судилася зарання,

Бо калинова кров — така ж крута,

Вона така ж терпка, як в наших жилах.

У сивій завірюсі голосінь

Ці грона болю, що падуть в глибінь,

Безсмертною бідою окошились.

Василь Стус.