Господу Богу все добре вдалося...

 "Господу Богу все добре вдалося — і народження людини, і юність, і зрілість. А ось старість — ні. Ідеш по вулиці, а ноги підкошуються. І думаєш: ще недавно бігав, куди все поділося? Адже в людині тільки тіло старіє, а душа залишається молодою", -  Богдан Ступка (27.08.1941 рік - 22.07.2012 рік).

Два різної "породи дерева в лісі народів".

 Не гойдались в одній колисці росія й Україна, бо мабуть, ще тоді росія викинула б Україну з тої колиски, як потім невтомно викидала з історії. Україна й росія - не "одного кореня калина", як би не римували це запобігливо колоніальні поети. Україна й росія - два різної "породи дерева в лісі народів", посаджені долею поряд. Із різним корінням, кроною і цвітом, із різним, несхожим світом. Це потверджують і фольклор, і звичаї, і спосіб жити - різні в обох народів, за чим стоять різні первні (хліборобський в українців і кочовий у росіян) і різні національні характери, різний космо-психологос.

Свіжа могила, тиша...

Свіжа могила, тиша... її незбагнеш.

Церква принишкла. Люди пішкують додому.

Жити живеш, та руки на грудях складеш,

Очі закриєш – і це вже по всьому, по всьому...

Вітер жорсткий, трави, мов роки горта,

Вічність стоїть із мертвою і живою водою.

Страшно мовчить і нічого уже не пита,

Нас розділя по цей і по той бік з тобою.

Розпач і жаль не вмістити в гарячих сльозах,

Дзвони церковні мову ведуть з небесами.

В серці, здається, вбитий біблійний той цвях

І воскреслий Христос уже ходить нечутно між нами.

Марія Людкевич.

Ми, українці.

 "Ми, українці, не сміємо лишатись лише пасивним глядачами, які лише час від часу приглядаються до бурхливих змагань, в яких беруть участь інші. Ні, ми мусимо бути активними учасниками в не менш великих змаганнях, змаганнях до відродження і віднайдення всього того, що довгі десятиліття гнітив в нашому народі той злочинний світ, який нарешті валиться. Ми мусимо великими спільними зусиллями нищити ту їдку отруту, що хотіла випалити в душах українців зі східних земель кожне найдрібніше почуття, з якого складається велика національна свідомість, національна гідність, національна окремішність, а передусім - почуття нерозривної національної спільноти.", - Олена Теліга (21 липня 1907 року - лютий 1942 року), поетка, публіцистка, діячка ОУН.

Так виникає нація героїв.

 "Це героїчний народ. Так виникає нація героїв. Десь у мене написано: «Росли, росли, і виросли хлоп’ята». Їх тепер зустрічають в селах на колінах... Страшно багато загинуло.
Достойнішого народу, ніж українці, зараз нема. Витримати війну з такою державою як росія... Дозвольте, знову процитую себе: «росія це велика сила, усіх би знищила до тла. Фашистське тісто замісила – сама не знає, що спекла». Вони досі шукають тут Бандеру. Побачивши наших героїчних хлопців біля Чонгара (сказали): «А, ето хохли». Хохлів нема! Є нація. Справжня нація. І в Європі, здається, зараз це відчули. Бо витримати таку війну, як українці, і не здатися – багато хто з європейців цього не розуміють. Ось вони Євросоюз зробили, підписали – мовляв, більше не буде війни. Так у ХІХ ст. олександр І зробив «священний союз», що «нікогда больше», пожали один одному руки і роз’їхались. І що? Священний союз розсипався, Ліга націй теж. Зараз ООН самі бачите в якому стані.
А українці борються! Я й раніше підозрювала, що ми себе недооцінюємо. Нам нав’язали меншовартість. Я ніколи не розуміла, що таке меншовартість! Я якось написала, що щоб встати з колін, треба на них встати", - Ліна Костенко.

Не цурайтесь мови - мови тата й мами.

Не цурайтесь мови – мови тата й мами,

Мови діда й баби, предків наших всіх.

Бо її цуратись – сором непошани,

Бо її цуратись – перед Богом гріх!

На землі народів Бог створив багато

І подарував їм скарб усяких мов,

А у кожну мову, гарну і багату,

Вклав Cвою небесну ніжність і любов.

Всі народи світу – то Господні діти,

Всіх народів мови – то Господній дар,

Але мова мами – найрідніша в світі,

В ній є все: і святість, і краса, і чар.

Роман Завадович.

Яка дика епоха!

 «Яка дика епоха! З якою сатанинською силою нищилася Україна! За трагізмом долі ми народ унікальний. Найбільші генії нації – Шевченко, Гоголь, Сковорода – все життя були безпритульними. Шевченків «Заповіт» написано в Переяславі в домі Козачковського, Гоголь помер у чужому домі, так само бездомним пішов із життя Сковорода... Але сталінщина своїми жахіттями, державним садизмом перевершила все. Геноцид винищив найдіяльніші, найздібніші сили народу. За які ж гріхи нам випала така доля?», - запис у щоденнику Олеся Гончара.

16 липня 2025 року шоста річниця набрання чинності Закону про мову.

 "Сьогодні шоста річниця набрання чинності Закону про мову. Закону, який є одним із ключових для існування України як держави, який захищає нашу ідентичність, наше майбутнє і наш розвиток. Недаремно відразу після його прийняття вороги України, які становили собою різні псевдоопозиційні проросійські сили, намагалися оскаржити цей закон в Конституційному суді.
Закон працює. Частка української мови невпинно зростає в усіх сегментах суспільного життя і це дуже непокоїть не лише наших колаборантів, а й росію, яка мовне питання зробила одним з ключових для обгрунтування своєї війни проти України. Вони прийшли сюди нібито захищати російську мову і дотепер вони вимагають від нас скасувати Закон про мову й запровадити російську як другу державну.

Це той стовп, який тримає наше майбутнє, і ми маємо все зробити, щоб захистити закон і захистити українську мову.", - автор Закону про мову Микола Княжицький.

Вже день давно заснув у чорних травах.

Вже день давно заснув у чорних травах

І ліс із лап струсив на землю сни.

Стояла ніч, таємна й кучерява,

І сходив місяць в небо по росі.

І мружились до неба таємниці,

І казка йшла із різьбленим ціпком,

Несла в руці нестиглі ще суниці

Й настояне на травах молоко.

І було всюди тихо і цікаво,

Хитались зорі, срібні і німі,

І я ішла, бо я чомусь не спала,

Шукала сон в замріяній траві.

А потім день збудивсь у чорних травах

І мрія стала тільки білим сном,

Лиш я у шумі дня в руці тримала

Настояне на казці молоко.

Софія Когут.