Химери.

Щастя – це незмінний стан, не створений для людини в цьому світі. Усе на землі – в безперервному плині, який не дає можливості нічому набути сталої форми. Усе змінюється навколо нас. Ми змінюємось самі, і ніхто не може бути певним, що завтра любитиме те саме, що любить сьогодні. Тому всі наші думки про щастя в цьому житті – химери.

Жан Жак Руссо.

Тернистий шлях.

Радянські історики вважали себе бійцями ідеологічного фронту, а історію ідеологічною зброєю. В книзі канадського історика О. Субтельного «Україна. Історія» відсутня ідеологічна упередженість. У книзі висвітлено масштаби терору тридцятих років в Україні.

…«У Радянському Союзі в цілому апогей сталінських чисток настав у 1937-1938 роках, проте,  як зазначив Лев Копелєв, «на Україні тридцять сьомий рік почався в тридцять третьому». Ймовірно, що небезпека націонал-комунізму, з одного боку, та деморалізованість українських комуністів страхіттями колективізації та голоду, з іншого привернули особливу увагу власне до українців. Про наближення бурі сповістив зсув ідеологічних акцентів у Москві. Роками партія повторювала устами своїх вождів, що головною небезпекою для радянського ладу є російський шовінізм, тим часом як націоналізм неросійських народів являє собою меншу небезпеку, бо по суті є лише реакцією на перший. Однак у 1933 році вже стверджувалося, що український націоналізм посилився завдяки підтримці з боку куркулів, і він називався найсуттєвішою для України проблемою».

…«Головним об’єктом цих наскоків був комісар освіти М. Скрипник. Не бажаючи зректися політики українізації, 7 липня 1933 року він накладає на себе руки. Так само кількома місяцями до цього вчинив М. Хвильовий. Інший ідеолог українського націонал-комунізму Шумський  помер на засланні. По мірі того як набирало обертів правління терору Постишева, страчувалися чи висилалися в табори тисячі представників нової радянської інтелігенції, що з’явилася в двадцяті роки. За деякими підрахунками, з 240 українських письменників тоді зникло 200. Із 85 вчених-мовознавців ліквідували 62. Оголошували шпигунами й заарештовували філософів, художників, редакторів. До сибірських таборів заслали навіть Матвія Яворського та його співробітників з Українського інституту марксизму-ленінізму, що розробляли марксистську історію України. Закрили експериментальний театр Курбаса «Березіль», а сам Курбас, як і драматург М. Куліш, також зникли в трудових таборах. Прославлені на весь світ фільми Довженка зняли з прокату, а самого кінорежисера змусили переїхати до Москви. На кобзарський з’їзд було запрошено кілька сотень кобзарів, яких заарештували, а потім, як переказують, розстріляли. Щоб урятуватися, деякі письменники, такі як П. Тичина та М. Бажан, стали писати під диктовку Москви».

…У листопаді 1933 року , підбиваючи підсумки своєї праці, Постишев вихвалявся, що, «виявивши націоналістичний ухил Скрипника, ми змогли звільнити… структуру української соціалістичної культури від усіх… націоналістичних елементів. Була виконана велика робота. Досить сказати, що один лише Наркомісаріат освіти ми очистили від двох тисяч людей, що належали до націоналістичних елементів, у тому числі близько 300 вчених і письменників».

…«Навіть Л. Троцький визнавав, що «ніде репресії, чистки, приниження і взагалі всякого роду бюрократичне хуліганство не набрали таких страхітливих розмірів, як на Україні, у боротьбі з могутніми прихованими прагненнями українських мас до більшої свободи й незалежності».

Не довго музика так грала… Відігрався пан на скрипці, перейшов на контрабас. У січні 1937 року Постишева спіткало службове пониження.

На весні 1937 року другий секретар ЦК компартії України став першим секретарем російського  Куйбишевського обкому.

26 лютого 1938 року Постишев був назначений членом контрреволюційної організації, польським, німецьким та японським шпигуном. З Куйбишева секретаря обкому перевели до Москви. Наступний рік Постишев провів в Бутирській в’язниці.

26 лютого 1939 року його діяльність була оцінена Військовою Колегією Верховного Суду СРСР, того ж дня його джуґашвільнули… Тобто був визнаний винним та одержав розстрільний вирок, який того ж дня було виконано.

А я що? Я нічо. Про долю українського народу прекрасно сказав Іван Огієнко:

«За довгі віки свого існування народ український натерпівся муки, набрався горя та лиха, і проте, перегорівши як криця, як золото в огні, вийшов чистим із мук та неволі, вийшов міцним та дужим, талановитим та тямучим...

Український народ – це той казковий велетень, що коли його рубали надвоє – то й сили ставало вдвоє, коли рубали його далі – то сила все росла та росла, все на ворогів з боєм ійшла»...

СЛАВА УКРАЇНІ!

Людей, людей мені подайте!

Лікар не допоможе.

«Недуга (жорстокість) ця тяжка, але не з тих, котрі доступні зціленню лікаря. Лікувати її повинен розум самого недужого. Це є вада, породжувана часто довільно привласненою вседозволеністю та більше – темнотою забобонів. Освічена людина, навчившись за допомогою думки прозирати в таємниці світобудови, відкине будь-яку можливість насильства. Вона розуміє, що Життя – чудодійна вершина прекрасного, руйнувати яку не тільки злочинно, але й ганебно».

Авіцена.

Могила в полі.

Маленький хрест у полі

чорніє на снігу.

Ім’я дощі вже змили,

не видно і могили, -

забули всі поволі

за вірного слугу.

І не спитають люди,

хто в бою тут поляг.

Хто згадує одного,

коли могил так много

і хрестики є всюди

по горах і полях!

Ти поклонись покірно

йому, бо він страдав!

Чи свій, чи ворог лютий,

все ж вояк то забутий, -

служив своїм так вірно,

що тіло й душу дав…

Осип Маковей

Вірш надрукований в газеті «Діло» 7 січня  1916 року. Підписано О. М.

Фахові аматори.

Плутаючи бажане з дійсним, зарозумілі, самозакохані політики і проститутки починають розуміти, що щось не так, що вони не володіють ситуацією аж тоді, коли не платять, не переконують, а ґвалтують і вимагають заплатити. На жаль, політики не розплачуються навіть тілом, як проститутки. За їх фантазії платять життям, зруйнованими долями ні в чому не винні люди.

А я що. Я нічо. При працевлаштуванні у всіх претендентів на посаду вимагають фахових знань та досвіду. Завжди і всюди. Тільки в політиків ніхто, нічого не вимагає. Політики можуть бути аматорами. Як каже одна пані: «Кого там тільки в цій кАманді не має»!... І ті є, і ці є, і такі є, і сякі є… Фахові аматори.

Продовження роду.

Продовження роду... Ох то продовження роду! Наче приймають участь дві особи... Але навантаження беззаперечно різне.

Для одного вставив, вийняв, та й спостерігати... В гіршому випадку тікати. Для іншого виносити, родити, вигодувати, виростити... Дехто ще й виховує.

Виносити не так просто, як декому здається. А про решту краще не згадувати.

Як жіночки мучаться через то продовження роду!... Якщо вірити статистиці, кожна друга майбутня мати потерпає від токсикозу. Не переїдає, не перепиває, а вертає... Вже нема що вертати, а сердега натягається. Фахівці від медицини вважають, що ця проблема виникає через появу у жіночок в організмі чужорідного тіла.

Нічого дивного в тому немає. Кішечка з котиком котячий рід продовжують. Собачка з песиком собачий рід продовжують. Ніякого токсикозу не спостерігається. Жіночки ж в основному продовжують рід з козлами... Ось, вам і чужорідне тіло. Ніби рідне, а не зовсім. Чужорідне.

А я що? Я нічо. Всім відомо, що любов зла... Полюбиш і козла. Ось вам і токсикоз. Ох то продовження роду... Коли токсикоз любов не згадують, тільки козла… Якимись словосполученнями.