Дай, же мамо, всім сліпим прозріння!
Дай перекотиполям всім - коріння!
Мовою своєю осіни...
Бо найгірші, навіть окаянні
Нелюди, безбатьченки останні
Все ж на цій землі - твої сини.
Поверни їм розум,
Поверни!

Василь Щеглюк.

Рідне слово...

Хто ганьбиться рідним словом -
Гірший від собаки.
Земляка такого люди
Прокленуть у хаті.
Бо у нього серце Юди,
Що продасть і матір.

Юрій Шип.

Паде до долу листя з деревини.

Паде до долу листя з деревини,

Паде невпинно, чутно, сумовито,

Мов сльози мами, що на гріб дитини

Прийшла і плаче, шепчучи молитов.

Осики лист кровавий із гіллини

Паде, немов ножем його пробито;

Жалібно жовте листя березини,

Здається, шепче: "Літо, де ти, літо?"

Лиш дуб могучий, жолудьми багатий,

Спокійно в темну, зимну даль глядить -

Таж він не дарма тепле літо тратив!

Най в'яне листя, най метіль гудить,

Се сил його не зможе підірвати,

І плід його приймесь і буде жить!

Іван Франко, 1881 рік.

Минають дні, минають ночі.

Минають дні, минають ночі,

Минає літо. Шелестить

Пожовкле листя, гаснуть очі,

Заснули думи, серце спить,

І все заснуло, і не знаю,

Чи я живу, чи доживаю,

Чи так по світу волочусь,

Бо вже не плачу й не сміюсь...

Доле, де ти! Доле де ти?

Нема ніякої!

Коли доброї жаль Боже,

То дай злої! злої!

Не дай спати ходячому,

Серцем замирати

І гнилою колодою

По світу валятись.

А дай жити, серцем жити

І людей любити,

А коли ні... то проклинать

І світ запалити!

Страшно впасти у кайдани,

Умирать в неволі,

А ще гірше - спати, спати,

І спати на волі -

І заснути на вік-віки,

І сліду не кинуть

Ніякого, однаково,

Чи жив, чи загинув!

Доле, де ти! Доле де ти?

Нема ніякої!

Коли доброї жаль Боже,

То дай злої! злої!

Тарас Шевченко

21 грудня 1845

Вьюнища

Востаннє ця облізла електричка...

Востаннє ця облізла електричка,

старенький ранок кашляє в перон...

Є в осені така невчасна звичка -

гасити небо розпачем ворон.

А місто, що готується до свята,

десь палить гріх і виметений гній...

Є в осені властивість забувати

усіх, навік загублених у ній.

І плаче хтось про листя під гітару,

щоб двоє в парку слухати зійшлись...

Є в осені потреба мати пару,

щоб стати знов самотньою колись.

Чиїхось правд обдумана суміжність

ні-ні та й розлипається в дощах...

І зостається в осені - лиш ніжність,

а може просто вогкість на очах.

Роман Скиба.

Що за диво?

Сніг мете степами,
Вітер порохами,
Покоївка в хаті робить те
Щіткою своєю,
А козак матнею
(У Шевченка) вулицю мете.

Жид мете, знай, зиски,
А голодний з миски
Так мете, аж годі дух звести;
Наші ж генерали,
Піхни, клерикали,
Раді б нас з лиця землі змести.

Шлепом метуть дами,
Цензор олівцями
Вільне слово так мете, як в дим;
Страх мете юрбою,
Смерть мете косою,
Лиш метелик не мете нічим.

ІВАН ФРАНКО.

*Піхни,клерикали - Д. Піхна - редактор реакційно-монархічної газети"Кієвлянін"