Паде до долу листя з деревини.

Паде до долу листя з деревини,

Паде невпинно, чутно, сумовито,

Мов сльози мами, що на гріб дитини

Прийшла і плаче, шепчучи молитов.

Осики лист кровавий із гіллини

Паде, немов ножем його пробито;

Жалібно жовте листя березини,

Здається, шепче: "Літо, де ти, літо?"

Лиш дуб могучий, жолудьми багатий,

Спокійно в темну, зимну даль глядить -

Таж він не дарма тепле літо тратив!

Най в'яне листя, най метіль гудить,

Се сил його не зможе підірвати,

І плід його приймесь і буде жить!

Іван Франко, 1881 рік.