Навіщо сум?
Навіщо стільки суму?
Навіщо починатись цьому дню?
Хай забуття завісу я розсуну,
та плину часу все ж не зупиню!

Все поглина байдужості пожежа,
в безодні розчиняються світи.
І навіть я не знаю як належить -
чи варто йти, чи варто берегти?..

Нехай пройду крізь всі пекельні муки
й життя складу в одну яскраву мить...
Невже у всіх вже опустились руки?
Навіщо мить, коли нема століть?

І раптом - ні! Є тріщина, щілина,
Є джерело, що переможе час!
Лише на дні - тяжка, гірка краплина:
Чи не замало вже, о друзі!, нас?..

Оксана Шморгун.