Яремо!

"Яремо! Герш-ту, хамів сину?

Піди кобилу приведи,

Подай патинки господині

Та принеси мені води,

Вимети хату, внеси дрова,

Посип індикам, гусям дай,

Піди до льоху, до корови,

Та швидше хаме!... Постривай!

Упоравшись, біжи в Вільшану:

Їмості треба. Не барись".

Пішов Ярема, похиливсь.

Отак уранці жид поганий

Над козаком коверзував

Ярема гнувся, бо не знав,

Не знав, сіромаха, що виросли крила,

Що неба достане, коли полетить,

Не знав, нагинався... о Боже мій милий!

Тяжко жить на світі... а хочеться жить.

Хочеться дивиться, як сонечко сяє,

Хочеться послухать, як море заграє,

Як пташка щебече, байрак гомонить,

Або чорнобрива в гаю заспіває.

О Боже мій милий! як весело жить.

Сирота Ярема, сирота убогий.

Ні сестри, ні брата, нікого нема.

Попихач жидівський, виріс у порогу,

А не клене долю, людей не займа.

Та й за що їх лаять, хіба вони знають,

Кого треба гладить, кого катувать:

нехай бенкетують... у їх доля дбає,

А сироті треба самому придбать.

Трапляється часом, тихенько заплаче,

Та й то не од того, що серце болить

Що-небудь згадає, або що побачить...

Та й знову до праці: отак треба жить.

Нашо батько, мати, високі палати,

Коли нема серця з серцем розмовлять.

Сирота Ярема, сирота багатий...

Бо є з ким заплакать, є з ким заспівать;

Тарас Шевченко.