Молитва за Україну.

 Боже великий, єдиний,

Нам Україну храни,

Волі і світу промінням

Ти її осіни.

Світлом науки і знання

Нас, дітей, просвіти,

В чистій любові до краю,

Ти нас, Боже, зрости.

Молимось, Боже єдиний,

Нам Україну храни,

Всі свої ласки-щедроти

Ти на люд наш зверни.

Дай йому волю, дай йому долю,

Дай доброго світу,

Щастя дай, Боже, народу

І многая, многая літа.

Кониський Олександр Якович.

Мова.

 

Мова народилась не з крику,

Знаєте, хто мову народив, - 

Люди вільні і уже не дикі,

Бо сміятись вміли із біди.

Як з висот пташиного польоту

Отоді і кинув хтось: "Си... Ни!"

А ліси відлунювали: "Хто-о то?"

А раби: "І того розіпни!"

Чути кроки віку - Командора,

Доганяєм Бога. Біжимо.

У гнізді, що на даху собору,

Вже зібрались душі для розмов.

І говорять мовчки. А словами

Думають. Про зорі, про дітей...

Чи слова це - "УКРАЇНА", "мама"?..

Ні. Це просто дихання святе.

Ігор Павлюк.

Якби ти знав, як много важить слово.

 Якби ти знав, як много важить слово,

Одно сердечне, теплеє слівце!

Глибокі рани серця як чудово

Вигоює — якби ти знав оце!

Ти, певно б, поуз болю і розпуки,

Заціпивши уста, безмовно не минав,

Ти сіяв би слова потіхи і принуки,

Мов теплий дощ на спраглі ниви й луки, —

Якби ти знав!

Якби ти знав, які глибокі чинить рани

Одно сердите, згірднеє слівце,

Як чисті душі кривить, і поганить,

І троїть на весь вік, — якби ти знав оце!

Ти б злість свою, неначе пса гризького,

У найтемніший кут душі загнав,

Потіх не маючи та співчуття палкого,

Ти б хоч докором не ранив нікого, —

Якби ти знав!

Якби ти знав, як много горя криється

У масках радості, байдужості і тьми,

Як много лиць, за дня веселих, миється

До подушки горючими слізьми!

Ти б зір свій наострив любов’ю

І в морі сліз незримих поринав,

Їх гіркість власною змивав би кров’ю

І зрозумів весь жах в людському безголов’ї,

Якби ти знав!

Якби ти знав! Та се знання предавнє

Відчути треба, серцем зрозуміть.

Що темне для ума, для серця ясне й явне…

І іншим би тобі вказався світ.

Ти б серцем ріс. Між бур життя й тривоги

Була б несхитна, ясна путь твоя.

Як той, що в бурю йшов по гривах хвиль розлогих,

Так ти б мовляв до всіх плачучих, скорбних, вбогих:

“Не бійтеся! Се я!”

Іван Франко.

Молитва за рідну мову.

 Боже, Отче милостивий,

Ти нам дав ту мову красну,

Поміж мовами найкращу,

Нашу рідну, нашу власну.

Тою мовою співала

Нам, маленьким, наша мати,

Тою мовою навчала

Тебе, Боже, прославляти.

Тою мовою ми можем

Величатись перед світом,

Бо між мовами ця мова -

Мов троянда поміж цвітом.

Хоч би й хто напастував нас,

Хоч би й хто посмів грозити, -

Дай нам силу, дай відвагу

Рідну мову боронити.

Поможи, Небес Владико,

Хай буде по Твоїй волі,

Щоб та мова гомоніла

Вільно: в хаті, церкві, в школі.

Дай діждати пошанівку

Рідного святого слова,

Щоб цвіла на славу Божу

Наша українська мова!

Юрко Шкрумеляк.

Посередність не здатна створювати.

 

"Ідіот знову став президентом. Не випадково, не за помилкою, не через збої машини для підрахунку бюлетенів. А цілком свідомо, руками мільйонів виборців, які вдруге вирішили, що найвищу посаду в найпотужнішій країні світу має посісти людина, яка не може сформулювати думку довше 140 символів і називає диктатора своїм другом.
Це вже не криза - це епоха, в якій ідіотизм став політичною програмою, а некомпетентність - стилістикою лідерства. Це навіть не трагедія - це фарс, який уже втратив свою смішність. Бо тепер нас убивають цілком буквально: разом із ППО з нового пакета допомоги Трамп викинув із нього відповідальність...
Коли ідіот приходить до влади, він не будує систему - він її знищує. Бо система вимагає зусиль, знань, діалогу, відповідальності. А він хоче тільки влади - без утримання. Він боїться розумних - і оточує себе ще слабшими. Він не потребує критики - і перетворює будь-яку незгоду на зраду. Так виникає екосистема лояльних посередностей, які вміють лише одне: вгадувати, що скаже бос.
Це не особливість Трампа - це універсальна хвороба всіх трампів. Їхній стиль - це страх перед складним. Їхнє правління - це кастинг на найвищий рівень підлабузництва. І найстрашніше: вони не залишають після себе нічого, крім руїн. Бо посередність не здатна створювати - вона тільки повторює імітацію", - Владислав Смірнов.

Я так люблю твої суворі чари.

 Я так люблю твої суворі чари,

Люблю твій дзвін і пороховий хрип,

Тобою завжди я і жив, і марив,

Сміявсь і плакав під шуміння лип.

Мені з тобою море по коліна

І ні по чому каторжні труди,

Моя вкраїнська мово солов’їна —

Джерельний струмінь свіжої води.

Василь Симоненко.

Вже недовго чекати на чудо.

 Вже недовго чекати на чудо,

Долетить на Дніпро луна,

І відроджена встане й буде

Королівною бранка сумна.

Буде скиглити чайкою мати,

Виряджаючи в поле синів.

І везтимуть, везтимуть гармати

Під козацький бадьорий спів.

Від Полтави до Харкова й Курська

Попливе синьо-жовтий стяг.

Не Дмитрій це і не Курбський

До Москви прокладатиме шлях.

Не раба, бо царям посилає

За зневагу прокльонів лють,

Але світлого мого краю

Переможна й кривава путь.

Але помсту царям і совдепам

За затоплені кров’ю поля,

За нездійснені сни Мазепи

Понесе УКРАЇНА моя.

Наталія Лівицька-Холодна

(15.06.1902-28.04.2005).

Зажерливі сусіди.

"Ось уже понад п'ять сотень літ розчахують предковічне дерево народу нашого зажерливі сусіди, розділяють нас на козаків і гречкосіїв, православних і уніатів, правобережних і лівобережних, східних і західних, врешті - на страхітливих бандерівців і лаповухих "совєтів", на капосних екстримістів і слухняних обивателів... Розчахують, бо тільки так можуть дістати плоди нашого древа, а дуже вже вони смачні, ой як хочеться побільше їх нарвати...
І, треба визнати, не так уже й тяжко нас розчахувати - дуже крислате дерво, дуже вже ми різні. Але в різності тій - наше багатство, наша привабливість для світу, цінність для цивілізації, різні - значить неповторні, самобутні, невпокорені, самодостатні. Якраз наша несхожість - найвірніша ознака єдності, однокорінності. Бо ж коли звалювалася на наше древо небосяжна скеля дійсно смертельної небезпеки, ставалося чудо: на очах зросталися розчахнуті віти і, сплітаючись одні з одними, знов оберталися на могутню крону, знову дерево витримувало удар, що, здавалося, усе знищить. І так уже кілька разів", - Василь Пахаренко.

 

Кожна цифра - це зруйноване дитинство.

 “Станом на 4 червня 2025 року внаслідок збройної агресії р(ідкісних) ф(екалій) постраждало понад 2606 діток. Загинуло 631 маленьке життя. Понад 1975 діточок дістали поранення. Ще 2244 дитинки вважаються безвісти зниклими.
Від початку бойових дій р(ідкісних) ф(екалій) було депортовано або примусово переміщено понад 19 тисяч українських діток, додому наразі вдалося повернути лише 1345 із них.
Кожна цифра — це зруйноване дитинство, обірвані мрії та батьківські серця, які назавжди залишилися з порожнечею. Але ми пам’ятаємо кожну дитину. Ми не забудемо. Ми зробимо все, щоб винні були покарані, а ті, хто ще чекає — повернулися додому”, – ювенальна поліція.

Прощавай Польща.

 

"Демократія в Польщі зазнала краху 1 червня 2025 року. Не тому, що немає вільних виборів. Не тому, що половина суспільства має праві та консервативні погляди. Демократія базується на таких цінностях як чесність, правда, порядність, повага. Натомість половина польського суспільства вперше в історії обрала президента, який є сутенером, звідником, повією, шахраєм, лихварем, брехуном і наркоманом з великою підтримкою католицької церкви, яка нібито проповідує євангельські цінності.
Польща - моя батьківщина, але це вже не моя країна. Поки що я йду у внутрішню еміграцію у світ природи, музики й книг. Що буде далі, я не знаю. Заради свого психічного здоров'я я перестаю читати про те, що буде відбуватися в Польщі. Перестаю коментувати поточні події. Я мушу подбати про себе. Прощавай, Польща", - Лех Валенса.