Шість найтяжчих злочинів проти дітей.

 «Під час повномасштабного вторгнення росія вбила 661 українську дитину, поранила 2203, зруйнувала понад 4500 шкіл і депортувала понад 19 тисяч дітей.
Зухвала і цинічна війна росії: мішень – українські діти. Після кожної атаки рф по мирних містах України ми знову і знову бачимо одне й те саме – вбиті діти, поранені діти, зруйновані долі.
Щодня росія вчиняє всі шість найтяжчих злочинів проти дітей, визначених Резолюцією Ради Безпеки ООН № 1261: убивства, поранення, напади на школи й лікарні, викрадення, депортації, вербування та сексуальне насильство.
Ми зробимо все, аби всіх воєнних злочинців – від виконавців до керівництва рф – було притягнуто до відповідальності. Час не стане на заваді. Ці злочини не мають строку давності», - генеральний прокурор України Руслан Кравченко.

Лебеді материнства.

 

Мріють крилами з туману лебеді рожеві,

Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.

Заглядає в шибку казка сивими очима,

Материнська добра ласка в неї за плечима.

Ой біжи, біжи, досада, не вертай до хати,

Не пущу тебе колиску синову гойдати.

Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,

Опустіться, тихі зорі, синові під вії.

Темряву тривожили криками півні,

Танцювали лебеді в хаті на стіні,

Лопотіли крилами і рожевим пір'ям,

Лоскотали марево золотим сузір'ям.

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,

Виростуть з тобою приспані тривоги.

У хмельні смеркання мавки чорноброві

Ждатимуть твоєї ніжності й любові.

Будуть тебе кликать у сади зелені

Хлопців чорночубих диво-наречені.

Можеш вибирати друзів і дружину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Можна вибрать друга і по духу брата,

Та не можна рідну матір вибирати.

За тобою завше будуть мандрувати

Очі материнські і білява хата.

І якщо впадеш ти на чужому полі,

Прийдуть з України верби і тополі.

Стануть над тобою, листям затріпочуть,

Тугою прощання душу залоскочуть.

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Василь Симоненко,

весна 1962 року.

Розгортаю життя.

 

Розгортаю життя

як сувій полотна:

ось мережка гріхів

і низинка падінь.

Верховинка жадань,

яворівка притаєних прагнень.

Далі – хрестики чорні

моїх терпінь

і червона стебнівка

палкого кохання.

Ось гладинка жіночої ласки,

перетикання пестощів з ніжністю...

Ці нитки, ці голки.

Незаручені пальці в наперстках.

Все життя у шитті

і шиття, як життя.

Необвінчане моє життя,

мов сувій полотна.

Ірина Сеник.

В житті моєму теж був Бабин Яр.

В житті моєму теж був Бабин Яр:

Ішли по вісім вулицею міста –

діди, чоловіки, жінки і діти –

і понад ними нісся дивний гул:

мов стогін сотні скарг, немов скигління,

мов здавлений у горлі дикий плач.

Попереду сивоволосий муж –

високий, у розстебнутій сорочці,

з піднятою угору головою –

це наш знайомий, Гольдберг, наш сусід.

Він був не раббі – він був тільки лікар,

він філософію любив і був музика.

(Звичайно він життя лиш рятував,

та довелося рятувати гідність).

Довкола ліс багнетів на рушницях –

конвой із педантичних молодців.

Шоломи світять в сонці, мов на свято,

і блиск іде від чищених чобіт.

Чи хлопці ці також читали Гете

і слухали «Тангойзера» й «Ізольду»?

Чи й серед них – філософи й музики?

Мені дванадцять років. Від вікна

мене насилу відтягає мати.

Вона стискає у зубах п’ястук

і кров із пальців маже їй обличчя.

Мене кладуть у ліжко. Я в гарячці.

Мені ввижається в стіні розбитий череп.

Немає тільки батька. Він – в стодолі,

в чужім селі, заритий в сіно, скрився

перечекати ніч, що вдень настала.

Та він – не сам. Із ним сусід наш, Гольдберг,

син лікаря, філософа й музики.

Марта Тарнавська. 

Мово рідна!

 Мово рідна!

Колискова

Материнська ніжна мово!

Мово сили й простоти, –

Гей, яка ж прекрасна Ти!

Перше слово – крик любови,

Сміх і радість немовляти –

Неповторне слово "Мати" –

Про життя найперше слово...

Друге слово – гімн величний,

Грім звитяг і клекіт орлий, –

Звук "Вітчизни" неповторний

І простий, і предковічний...

Ну, а третє слово – "Мила" –

Буря крові, пісня рвійна

І така, як пах любистку,

І така, як мрійка мрійна...

Перейшов усі світи я –

Є прекрасних мов багато,

Але першою, як Мати,

Серед мов лиш ти є.

Ти велична і проста.

Ти стара і вічно нова.

Ти могутня, рідна мово!

Мово – пісня колискова.

Мова – матері уста.

Іван Багряний,

Хабаровськ, 1937 р.