Продали тіло, прийшов час продати душу...

...«Проте всі ці протести не перемогли Москви вона вперто йшла до свого, аби прибрати до рук своїх українську церкву. Року 1685 Москва домагається, аби в Київі вибрали вгодного їй митрополіту. Було скликано в Київі собора, і хоч духовенство не пішло на цей «московський» собор, проте великими неправдами на соборі обрали за митрополіту московського прихильника Гедеона Святополка, кн. Четвертинського, єпископа луцького, що зважився оддатись під Москву.

Стурбоване духовенство зобралось на другій собор і різко протестувало проти виборів Гедеона; воно ж об’явило що перший собор був незаконний і не мав права рішати таке велике діло, як оддача української церкви Москві, бо це діло всеї церкви».

...«Проте всі ці протести не мали сили і неправдою вибраний Гедеон поїхав на Москву і там 8 ноября 1685 року його висвятив патріарха Іоаким на митрополіту. І в церкві, за пишною одправою, Гедеон поклявся патріарсі: «Обещаюся повиноватися всегда отцу моему, великому господину, святейшему кир Иоакиму, патриарху Московскому, и аще случится и по нём будущему святейшему патриарху Московскому, и всему преосвященному Собору – Российским преосвященным митрополитам, архиепископам и епископам, братии моей, во всём согласно быти, и любовь духовную вседушно к ним имети, и яко братию почитати я...»І нововисвяченому митрополіті дали нове титло: «митрополит Киевский и Галицкий и Малыя Россия»... До того ж часу українські митрополіти завше прозивались: «митрополит Киевский, Галицкий и всея Россия»...
Так митрополіт Гедеон оддав церкву Українську московському патріарсі...
Але ж весело повертався додому новий митрополіта: в Москві йому подарували карету, обшиту бархатом, з мідною оздобою, і шестирика карих коней...».

І. ОГІЄНКО - «Українська культура».