Все продається, все купується...

…Москві ще треба було погодитися з константинопольським патріархом, бо йому належала українська церква. І в ноябрі того ж 1685 року до патріархи послано було посла – дяка Микиту Олексіїва, з грамотами і з золотом. Посел взявся перше за патріарху ієрусалимського, Досифея, але Досифей різко одмовив в цій справі. «Мы – казав він – не дадим своего благословения»... Одмовив навіть тоді, коли йому за це обіцяли «государево жалованье», і додав, що він «и за большую казну такого дела  не сделал бы»...

Про все це Досифей гостро одписав в Москву царям і патріарсі, і «с величайшим воодушевлением доказывал всю незаконность и неуместность задуманного ими дела»...

Досифей обурився проти теї одкритої куплі, що її повів московський посел. «Присылаете денги – писав патріарха – и из ума людей выводите, берёте грамоты, сопротивны церкви и Богу… И бяше удобнее, да поставите митрополита без благословення, неже присылаете денги и просите прощения, яко есть явная симония»...

Москва проте вперто йшла своїм шляхом, і те, чого не зробив Досифей, легко зробили їй великий визир турецький та константинопольський патріарха Діонісій.

Прочувши про посольство, Діонисій послав до його свого архимандриту, і той просив грошей, обіцяючи видати потрібні грамоти. «И посланник (дяк Микита) отвещал, яко прежде да даст ему грамоты, и потом да возьмёт денги от него»...

Але хутко кінчилася вся ця комедія. Побачивши, що з патріархами діла не зробиш, посел Олексіїв вдався до великого визира і просив його, аби він звелів патріархам передати українську церкву Москві. Турція була тоді в скрутному становищі – з трьох боків йшли на неї війною, а Росія була з нею в миру, - і тому великий визир охоче погодився на прохання Москви. І в маї 1686 року Діонисій оддав київську митрополію московському патріарсі...

До нашого часу збереглася коротенька росписочка року 1686 цього патріарха; цю розписочку Діонісій видав московському послові Микиті Олексіїву, що брав у його грамоти на київську митрополію. Діонисій писав: «Приняли есмы милостыню святаго вашего царствия от посланного вашего господина Никиты Алексиевича три сорока соболей и двести червонных, податель же благих Господь да будет мздодавец вашему державнейшему царствию»...

Не вдержався після цього й Досифей; коли до його знову зайшов посол, то владика сказав: «Я приискал в правилах, что вольно всякому архиерею отпустить из своей епархии к другому архиерею»...

І за це Досифей получив теж 200 золотих...

А гетьман Іван Самойлович, що дуже помагав Москві забрати українську церкву, получив золотий ланцуг та два алмазних клейноди...

Так дешево продали українську церкву...

І. ОГІЄНКО - «Українська культура».