Колись їх називали керманичами народного руху, проводирями,
котрих народ обдарував довір’ям.
Нині ймення таким людям український політикум, політична
еліта…
Але як би народ України не називав так званих політиків,
турбує їх в першу чергу власний добробут та престиж. Майбутнє держави в
переліку завдань в кращому випадку під порядковим номером n+1, в гіршому випадку взагалі відсутнє…
В одній з статей 1918 року пан Грушевський навів приклад «вболівання»
представників української відродженої держави за майбутнє цієї держави.
…«Під час переговорів з царським правительством про
видачу царських грамот на підтвердження українських вольностей в Москві, в
березні 1654 року, українські посли: військовий суддя Самійло Богданович і
переяславський полковник Павло Тетеря звернулися до царського правительства з
таким проханням:
«Як нас царське величество ласкаво пожалував, ми про се
низько чолом б’ємо і просимо привілеїв, писаних на хартіях (шкірі) золотими
словами: Мені, судії, на містечко Імгліїв Старий, з підданими там сущими, і з
усіма землями здавна до Імглієва приналежними. Мені, полковникові, на містечко
Смілу, теж з підданими та сущими і з усіма землями до неї приналежними, і з
підданими на тих землях сущими, з усіма при належностями, полями, лісами,
уходами й озерами, - аби було з усім як перед тим було. І щоб нам було вільно своїми
підданими як схочемо радити і володіти, нам, дітям і наслідникам нашим, які б мали
одержати від нас ті маєтності, і щоб до них на вічні часи ніхто не мав ніякого
діла, крім нас і наслідників наших. Також аби вільно нам було на тих землях
своїх, котрі ми будемо мати з ласкавого жалування його царського величества,
селити людей, які будуть приходити, млини ставити і всякі користі
приспособляти, які зможемо присвоїти й видумати, без якої-небудь перешкоди від
кого-небудь. І про се також чолом б’ємо, аби нам вільно було держати для своїх
підданих усяке питво, вино курити і оренду держати, як то єсть звичай на
Україні, і весь той звичай заховувати, як у тім краю ведеться…»
Так представники української відродженої держави під час
переговорів, які рішали долю сеї держави, забігали у нового протектора України
для себе особисто ласки, котрої не давав він Українській державі. Провідники
козацького війська «на про всяке» просили його лишити їм вільні двері до виходу
з козацького присуду в присуд шляхецький, коли се буде для них вигідніше. Керманичі
великого народного руху, який на своїх плечах виніс домагання української
державності, знищивши старий польський режим, спішили випросити на основах
старих польських порядків право на закріпощення сих самих учасників визвольного
руху.
Се маленька стрічка з тої ганебної сторінки української
історії, коли проводирі, люди, обдаровані довір’ям народу, погнавшись за
класовими інтересами, вмішали у свої внутрішні справи чужоземного протектора,
щоб закріпити свої права на землю і працю визволеного народу. І сі соромотні
події, оплакані пізнішими поколіннями свідомого українського громадянства, ся
велика ненагороджена помилка, заплямована огненними словами поетів, як ганебна
зрада народним інтересам»…
А я що? Я нічо. Минуло більше 360 років з часу подій,
котрі пан Грушевський називає соромотними та маленькою стрічкою з ганебної
сторінки української історії…
Політичне життя в УКРАЇНІ триває… Не буду нічого
вигадувати. Скористаюся чужою думкою…
…«Міняються покоління управлінців, а в політичному житті
країни незмінно панує дух безвідповідальності й непрофесіоналізму, корупції й
кумівства, взаємного ворогування та мстивості, короткозорості й хуторянства,
дарма що зодягнутого в костюм від Версаче.
… На порядку денному більшості української політичної
еліти – не вболівання за майбутнє держави, а питання їхнього власного добробуту
і престижу. І ще багато того, ім’я якому – дріб’язковість».
Інтелігенція прошу я вас, то є інтелігенція. Жодного нецензурного
слова. Я б так не потрафив…
СЛАВА УКРАЇНІ!
Немає коментарів:
Дописати коментар