Як добре, що смерті не боюсь я.
І не питаю, чи тяжкий мій хрест,
Що перед вами, судді, не клонюся
В передчутті невідомих верст,
Що жив, любив і ненабрався скверни,
Ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
Як в смерті обернуся до життя
Своїм стражданням і незлим обличчям.
Як син, тобі доземно уклонюсь
І чесно гляну в чесні твої вічі
І в смерті з рідним краєм поріднюсь.
ВАСИЛЬ СТУС.
Немає коментарів:
Дописати коментар