Що тобі до того, соловію.

 Що тобі до того, соловію,

Що отут, в вишневому саду,

У січневі люті сніговії

Дівчину убили молоду?..

Утікала з клуні поза тином -

Вистежили здрайці, продали,

Личко усміхалося дитинно,

Як убиту по селу везли.

Що у тому усміхові скрито?

Куля... - що ж, немов укус змії,

Та не змусять правду говорити, -

Вже не катуватимуть її.

Обшукали одяг. У кишені

Записник із віршами знайшли,

Там слова незвичні і натхненні.

- Гляньте, - офіцеру подали.

Лютий, із обличчям демонічним,

Зиркнув, як багнетом проколов,

А по хвилі прохрипів цинічно:

- Віршики складала про любов...

"Йванку, Йванку, соколе крилатий,

Я для тебе виплела вінець..."

От якби іще його спіймати,

Закопали б разом, і кінець...

Відстогнали снігові завії,

Та не мовкне пострілів луна.

Що тобі до того соловію,

Ти собі співаєш, бо весна...

Олесь Лупій.