Свіжа могила, тиша... її незбагнеш.
Церква принишкла. Люди пішкують додому.
Жити живеш, та руки на грудях складеш,
Очі закриєш – і це вже по всьому, по всьому...
Вітер жорсткий, трави, мов роки горта,
Вічність стоїть із мертвою і живою водою.
Страшно мовчить і нічого уже не пита,
Нас розділя по цей і по той бік з тобою.
Розпач і жаль не вмістити в гарячих сльозах,
Дзвони церковні мову ведуть з небесами.
В серці, здається, вбитий біблійний той цвях
І воскреслий Христос уже ходить нечутно між нами.
Марія Людкевич.
Немає коментарів:
Дописати коментар