Стоїть в селі Суботові...

Споконвічна погоня за утікачем не припиняється...

Кожна особа має право мати власну думку про іншу особу, чи спільноту… Особа може мати думку стосовно якоїсь події, яка відбулася давно, недавно, нині…

Озвучувати думки, тобто ділитися ними з кимось, чи ні, кожен вирішує особисто. Хоче ділиться думками з кимось… Якщо не бачить в цьому необхідності - мовчить.

Інтенсивно продукують думки та ознайомлюють з ними пересічних українців представники політичних сил, блоків, партій…

- Ми першими пропонували розірвати угоди з сусідом агресором…

- Ні! Ми першими заявили, що наші сусіди є агресором, тому необхідно припинити дію договорів з ними…

- Може ви й були першими, але ми були першішими!…

- Тоді не можна було цього робити, а зараз треба!...

Приблизно так вправляються в красномовності нинішні, а навіщо укладали та підписували меморандуми, угоди, договори вчорашні невідомо… На всякий випадок?… Бо всі так роблять?… Мали з цього зиск?… Чи були на «гачку» у бувших однопартійців?... В се ри се ри партія була одна. Кожен хто мав відношення до влади був членом тої партії. Не мало нині ще є овочів та фруктів кремлівської консервації…

Четвертого лютого 1918 року пан Михайло Грушевський написав статтю «Очищення огнем». Можливо думки столітньої давності для когось не цікаві, для когось не актуальні… Але думки викладені в цій статті перегукуються з подіями нинішнього дня.

«… З повною очевидністю виступає мотив боротьби національної, в самій грубій і неприкрашеній формі, принаймні в поглядах і висловах рядової маси. Для неї завдання сього походу – «бити хохлів», що по 250-літнім поневоленні наважилися піднести голови й скинути з себе московську кормигу. Інтелігентніші проводирі більшовиків не виявляють так щиро дійсних національних мотивів; але з їх тактики виступає так само ясно се завдання: повернути назад в московську службу збунтованих українських підданих, а для того знищити культурні центри України, інтелігентні сили українські. Українців ловлять, арештують, розстрілюють тільки за те, що вони Українці.

Се продовження, під брехливими демагогічними більшовицькими гаслами, того самого завдання на винищення українства, яке собі була поставила царська зграя жандармів і посіпаків з початком світової війни...

…В сій погоні за утікачем з московської неволі – «хохлом», в запалі боротьби з ним, більшовицькі проводирі без церемоній викинули старі гасла «права самовизначення народів аж до повного відділення» й перешилися в «федералістів», - дуже оригінальних «федералістів», які своїм завданням поставили «об’єднання демократії» великоросійської й української, і очевидно – всякої іншої з бувшої Російської імперії.

Не знаю як витримає й переживе федералістична ідея сей тяжкий удар, який задають їй Леніни і Троцькі, називаючи себе федералістами. Дуже трудно буде комусь, принаймні  якийсь час, називати себе федералістом, коли федералістами Леніни і Троцькі вважають себе, а під сим «федералізмом» лежить в дійсності самий поганий, терористичний централізм.

Старий московський централізм виступає тут ще раз перед нами – під маскою більшовизму. Півроку тому він виступив під фірмою правлячих російських соціалістів-революціонерів, Керенського і К, котрі «про оказію» мали теж в програмі федералізм, а в дійсності всю енергію своєї внутрішньої політики всадили в боротьбу з дійсним федералізмом бувших не державних народів Російської імперії. Вони впали, а на місце їх виступили ще більш рішучі «федералісти» більшовицькі, які для врятування російської власті не спиняються перед руйнуванням і різнею.

Їх рішучість в сім напрямі, без сумніву оцінили відповідно … і шановні союзники, заклопотані тим, щоб було з кого взяти все вложене в Російську державу їх буржуазією.

Роль їх в поході більшовиків на Україну буде, правдоподібно, незадовго освітлена вповні. Але вже тепер стає ясно, як близько стояли вони до всього, що … - підтинало само означення народів і охороняло ідею «єдиної неділимої»…

… За се всі ті наймлені сили, котрими союзники розпоряджували на нашій території, були звернені на саботаж нашої оборони проти більшовиків. А коли більшовики опанували Київ, їх панування, як сповіщають більшовицькі газети, було зараз признане союзниками...

… Горять, між іншим, історичні, культурні, економічні і всякі інші зв’язки народу українського з народом великоруським. Історія сих двох «братніх народів» вступає, видима річ, в ту стадію, в яку вже раніше вступила історія двох інших «слов’янських братів»  – українського і польського.

Раніше український народ мав діло з бюрократією й правительством, від котрого в якійсь мірі ще могло відмахнутись великоруське громадянство. Тепер ми, самим очевидним способом, маємо боротьбу самих народів – великоруського й українського.

Один наступає, другий борониться.

Історія сих двох «братніх народів» вступила в стадію, про котру оповідає біблійна історія перших братів.

І спитав Бог: «Каїне,де твій брат Авель»?...

А я що? Я нічо. Маючи сусідів україножерів, котрі століттями роздирали нашу землю, віру та мову… Дивним є підписання якихось нікчемних меморандумів, угод, договорів… Роззброєння, розпродаж, розкрадання та руйнування армії…

Після того як російські збройні сили відкрито розстріляли та таранили українські судна, котрі намагались пройти Керченську протоку, МЗС України звернулось на початку грудня 2018 року до підписантів Будапештського меморандуму щоб примусити Росію припинити агресію…

Чому ми вважаємо, що хтось крім нас, когось буде до чогось примушувати, відстоювати наші інтереси… Поверне на нашу землю мир… Кожен пильнує свої інтереси. Прикладом може слугувати Будапештський меморандум…

Зразу після окупації Криму помічниця Державного секретаря США Вікторія Нуланд заявила: «Це була політична угода, підписана між чотирма сторонами, яка зобов'язує поважати територіальну цілісність і суверенітет України. Угода не має юридичної сили і не зобов'язує забезпечувати національну безпеку».

Заступник Державного секретаря США, котрий очолював переговори з приводу Будапештського меморандуму Строуб Телбот сказав: «Це не означає, що США готові прийти на допомогу Україні, якщо на неї буде здійснено військовий напад».

Колишній посол США в Україні Гербст заявив: «Немає жодних сумнівів, що Будапештський меморандум не гарантує Україні безпеку. США надали Україні не гарантії, а запевнення».

Експерт Раджан Менон сказав: «Як не тлумач Будапештського меморандуму, він не приводить до висновку, що Захід має обов'язок. Можна говорити про моральний обов'язок, але я б сказав, що моральний обов'язок - а я моральна людина – треба фільтрувати через реальні обставини, а не просто автоматично приймати за дороговказ. Справді, Будапештський меморандум грубо порушено Росією, але цей документ абсолютно не зобов'язує нас озброювати Україну».

Будапештський меморандум 1994-го року, не надавав Україні жодних гарантій захисту її територіального суверенітету з боку підписантів.

Свисни Івасику, бо ти зовсім не розумний…

Також Україна закликала Євросоюз після збройного конфлікту на морі ввести проти Росії нові санкції… З новими санкціями Євросоюз та США не поспішають… Ледь вдається продовжити термін дії санкцій вже накладених… При спробі продовжити термін дії санкцій завжди знаходиться якийсь член Євросоюзу, котрий ценькає про недоцільність продовження санкцій, або патякає про намір блокувати продовження терміну…

Виконання санкцій заходу проти Росії практично ніхто не контролює. Західний бізнес попри санкції не припиняє співпрацю з підприємствами РФ. Мимоволі майне думка, що є дошкульнішим?... Санкції заходу для Росії, чи співпраця з МВФ для України… Звичайно це різні речі. Але одне і друге є результатом діяльності влади…

Санкції проти країни агресора можуть зняти, заблокувати, забути за них і не контролювати… Коли, як, чим закінчиться співпраця України з МВФ сказати дуже важко.

У липні 2017 року на території окупованого Криму опинилися чотири турбіни виробництва німецької компанії «Siemens». В травні 2018 року гамбурзька прокуратура почала розслідування проти трьох громадян Німеччини котрі можливо причетні до постачання в Крим семи газових турбін… Розслідування триває і нині. Вартість турбін 213 мільйонів євро.

Міністр закордонних справ Німеччини Хайко Маас стверджує що проект "Північний потік-2" є економічним. Німеччині вдалося "вирвати" у росіян обіцянку зберегти транзит газу через територію України після запуску газопроводу "Північний потік-2"...

То, перепрошую, не політика, а блюзнірство… Росія не тільки обіцяє… Росія також підписує меморандуми, угоди, договори, згідно з якими бере зобов’язання…

Щось зробити з ракетами середньої і меншої дальності… Ліквідувати, чи розробити нові?... США через шістдесят днів мають надію зрозуміти…

СЛАВА УКРАЇНІ! СЛАВА ДОНЬКАМ І СИНАМ НЕНЬКИ УКРАЇНИ, КОТРІ БОРОНИЛИ, БОРОНЯТЬ ТА БУДУТЬ БОРОНИТИ УКРАЇНСЬКУ ЗЕМЛЮ, ВІРУ, МОВУ!

Хто з всіми добрий...

Вперше надруковано в журналі «Житє і слово», 1895 року, книга 3, сторінка 323, під спільним заголовком «Із чужих квітників. Із Ізмарагда».

Гадки і мрії.

У Києві на майдані Незалежності вшанувати річницю Євромайдану зібралось приблизно 50 осіб…

Скільки б ми не ставили собі питання – що з нами сталось? Однозначної відповіді не дамо…

Життя є таким, яким є…

Причин безліч…

Сказати можна багато – зробити нічого.

Політикани від влади теревенять то, що приємно чути владі, але не дуже приємно чути ворогам української суверенності…

Політикани від так званої опозиції теревенять то, що не дуже приємно чути владі, але приємно чути ворогам української суверенності…

Ні одні, ні другі, можна сказати, слова не тримають… Обіцянка цяцянка, а дурному радість.

Пан, котрий вважав, що знає все про походження людини, колись сказав:

- Як би мавпа не крутила, а дупа на зовні…

В лютому-березні 1918 року пан Михайло Грушевський написав політичну працю «На порозі нової України». В розділі «Велика Україна» можна довідатись міркування пана Михайла Грушевського про майбутню Україну…

… «Але – все се повинне знайти свою міру і «пропорцію» в житті, щоб не бути культивованим надмірно – себто, щоб на все що потрібне для подвигнення й видвигнення на відповідну культурну й економічну висоту життя практичного, увага була звернена ще більша, ніж на культуру духовну, власне в тих найближчих роках, чи властиво десятиліттях, коли буде переходити формація нової України!...

Повинний бути піднятий загальний матеріальний рівень життя, не тільки духовна його культура. Люди мусять і набрати охоту жити по-людськи, і мати до того змогу, не тільки в сфері духу, але і в сфері життя звичайного, буденного – певні вимоги комфорту, порядку, достатності, обезпеченості свого життя. Се надзвичайно важний і цінний елемент культури, який повинен ввійти в плоть і кров, стать неодділимим і ненарушимим елементом життя.

Але, з другого боку, мусить бути ясним і те, що він не повинен і захопить людину всю, не повинен гіпертрофіруватись, розвиватись надмірно коштом духовних і  соціальних вимог і потреб. Громадянство, народ наш не повинен занадто оматеріалізуватись, обміщанитись, дійти до занедбання духовних і соціальних завдань і обов’язків»…

А я що? Я нічо. Ознайомившись з міркуваннями пана Михайла Грушевського про майбутню Україну, можна зробити припущення, що він знав те, чого не знають нинішні урядовці та парламентарі… Або нехтують та вдають, що не знають.

Перепрошую тих, котрі не ради посад, не ради збільшення можливостей для збагачення, не ради корупційних схем…

Перепрошую  тих, котрі щиро вірили в здійснення мрії, котрі ризикували для здійснення мрії, котрі віддали життя за мрію…

Перепрошую, але «море гасел» розчиняється та гине в «морі потреб»…

Слава УКРАЇНІ!

Пісні з поля.

1

Налетіла куля з поля,

забриніла, як пчола, -

дійся, дійся, божа воля,

як така козацька доля, -

куля в груди застрягла.

Впав козак, не може встати,

ще раз глянув навкруги:

«Ах, прегарні сі Карпати!

Тут би жити, не вмирати,

Та убили вороги.

Тільки й щастя, що вмираю

на землі моїх братів;

тільки й смутку, що не знаю,

може, й з рук їх тут конаю

за провини ще дідів.

Вже готова є могила,

не могила, а  гора;

буде душенька тужила,

де є Україна мила, -

так далеко до Дніпра!»

Без китайки, без калини

поховали козака,

тільки вітер Верховини

поніс вістку до родини…

Що за доленька гірка…

2

Падай, падай, білий снігу, тихо

на пожарища і на гроби,

хай забуду людське горе й лихо,

прожию хвилинку без журби.

Все покрий, нехай не буде видно

ні руїни, ні нових хрестів,

і душі нехай не буде стидно

за сей світ і «во Христі братів».

Йде весна, і ожиє землиця,

втіхою дихне з лісів і піль,

тільки людське серце, наче криця,

буде смерть ширити, сум і біль…

3

Де ж то подівся господар хати,

що його в полі вже не видати?

Волики сиві в плузі не ходять,

коні вороні в паші не бродять.

Воликів сивих солдати взяли,

коні в поході попропадали,

дома лиш жінка ходить та тужить,

а пан господар цісарю служить.

Воював же він в полі півроку

й заробив собі яму глибоку,

яму глибоку без домовини,

на трудне тіло багато глини.

Глину на груди, щоб не тужили,

як прийдуть діти тут до могили;

глину на очі, щоб не ридали,

щоб сиротяток не оглядали…

Осип Маковей,

Вперше надруковано в газеті «Діло» 13 квітня 1915 року.

Перша світова війна стосовно українців була братовбивчою. Царська і цісарська армії протистояли одна одній. Українці мобілізовані до ворожих армій, змушені були вбивати один одного. Пан Осип Маковей не брав участі в боях, бо був уже не молодим офіцером запасу. Працював військовим перекладачем, начальником поштової цензури в Чернівцях, згодом у радіогрупі. Домігся мобілізації у липні 1918 року. Трагічні події першої світової війни, страждання народу дуже вразили пана Осипа Маковея і закарбувалися строфами в поезії, роздумами в прозі…

У післявоєнні роки пан Осип Маковей , працюючи директором учительської семінарії у місті Заліщики, в умовах шаленого наступу на українську культуру польської шляхти виховував чесних борців за інтереси українського народу. Цього не могла йому вибачити польська влада… Зимою 1921 року польська влада заарештувала пана Осипа Маковея і заґратувала в тюрмі міста Чорткова. Його звинувачували в державній зраді, в підбурюванні до непослуху властям , в симпатіях до більшовиків. Тюрма підірвала здоров’я пана Осипа Маковея, але не зламала…

У турботах про виховання підростаючого покоління пройшли останні роки життя пана Осипа Маковея. 21 серпня 1925 року пана Осипа Маковея не стало. Величавий похорон українського поета, письменника, котрий мав велику популярність, був виявом поваги громадськості – і не тільки української.

А я що? Я нічо. Століття минуло як закінчилась перша світова війна… За тих сто років людство пролило ріки крові… Загубило десятки мільйонів людських життів… Можливо сотні… Правди у ксенофобів не довідаєшся. У двадцятому столітті були дві криваві спроби стати лідерами на планеті Земля. Претенденти на лідерство відомі. Нині боротьба за лідерство продовжується. Українці мимоволі брали участь у цій безумній, звірячій боротьбі за лідерство в двадцятому столітті . Українці втягнуті в цю боротьбу і нині, бо так звані лідери не уявляють лідерства без горя, крові, трупів.

Перша світова війна розпочалася 28 липня 1914 року.

Початок другої світової війни датується першим вересня 1939 року. Хоча перед тим були вже локальні конфлікти…

Перша світова війна закінчилась 11 листопада 1918 року.

Через двадцять один рік, після закінчення першої світової війни, претенденти на лідерство забажали свіжої крові…

Друга світова війна закінчилась другого вересня 1945 року.

Перша світова війна тривала приблизно чотири роки… Людські втрати понад 10 мільйонів людських життів (солдатів і цивільного населення).

Друга світова війна тривала  шість років. Загальні людські втрати оцінюються від 50 до 85 мільйонів осіб. Різні джерела інформації – різні втрати…

Що стримує 73 роки, після закінчення другої світової війни, претендентів на лідерство від бажання свіжої крові в планетарному масштабі? Відсутність людських ресурсів? Здоровий глузд? Наслідки від застосування зброї масового знищення? Завжди є комплекс причин. Причина не буває одна.

А бажання бути лідером невмируще і потребує докладного клінічного обстеження та лікування… Результати боротьби за лідерство це підтверджують.

Теперішня Україна і її минувшина.

В 1917-1918 роках видатний український вчений, перший голова Української Центральної ради пан Михайло Грушевський написав декілька політичних праць. Минуло століття…

Століттями з пам’яті українців стирали певні події, натомість нав’язували політичні догми.

Незнання власної історії… Відсутність бажання знати власну історію та історію взагалі веде українців до знищення суспільної єдності.

Історія повторюється… Ми не здатні адекватно реагувати, бо для нас це новина. Перший раз у перший клас… Ми перебуваємо у безперервному пошуку граблів… Можливо не всі, але достатня кількість громадян країни, щоб ми всі разом вляпалися знову в «несподіванку» по вуха, чи по ніздрі… Різниця наче не велика… Але коли по ніздрі, то прийдеться наковтатися…

Сорок вісім відсотків громадян країни, котра находиться в стані війни, дуже добре відносяться до країни агресора.

Століття минуло з того часу як був написаний короткий начерк української історії «Звідки пішло Українство і до чого воно йде». В передньому слові до начерку пан Грушевський дає визначення Українства.

… «Українці нічого нового не вигадували. Вони нагадували тільки те, за що боролися і голови свої складали предки нинішніх українців, добиваючись землі і волі, свободи і рівності, української автономії і державності.

 Теперішнє Українство се те, що було од віків на українській землі: домагання для українського народу рівного права з іншими народами – права бути господарем на одвічній своїй землі. Тільки що народ той називав себе в давніх віках народом руським; а як ся назва стала означати і великоросів, і тих, що від українського народу його права відбирали, то він не схотів далі сим іменем називатись і пошукав собі іншого імені. А діло його старе – те, що почалося багато віків тому.

Україною ми називаємо край, де більшість має український народ, себто, де українців живе більше, ніж якого-небудь народу. Коли порахувати українців і не українців, то виходить, що українці мають більшість на просторі від середини Карпатських гір до середини північного Кавказу, і від Чорного моря до ріки Прип’яті. Українська земля окружає широким поясом північне побережжя Чорного моря, приблизно на тисячу, а місцями і півтори тисячі верст вздовж, а 700-900 верст вшир. Жило на тім просторі перед війною 40 міліонів з верхом, а з того 30 міліонів з верхом було українців (докладного рахунку досі не можна було зробити, і мабуть, що українців було далеко більше, ніж вираховувано). З того невелика частина, так коло восьмої часті, належала до Австрійської держави (Австро-Угорщина), а все інше до держави Російської.

На сій землі український народ, або краще сказати – ті люди, від яких пішов теперішній український народ, бо вони себе звали різними іншими йменнями, - живуть не менше як півтори тисячі літ»…

Мимоволі пан Грушевський, загортаючи у вату, пояснює чому народ руський вимушений був шукати іншого імені та хто вкрав, присвоїв чуже ім’я і став називатися народом русскім.

Дивною видається нині ота любов та дуже добре відношення половини наших громадян до тих з ким наші предки не хотіли одним іменем називатися… До тих, що загарбали українську землю та сіють на ній смерть. До тих, що від українського народу його права відбирали, нищили культуру та забороняли рідну мову… Хіба що в Україні з громадянами скупо…

А я що? Я нічо. Нині якось не прийнято називати речі своїми іменами. Зараз час навішування ярликів. Тільки но заїкнися, що з кимось не маєш бажання на одному гектарі «несподіванки» накладати, моментально стаєш націоналістом, нацистом, фашистом, расистом, ксенофобом…

Місяцю-князю!

Вірш вперше надруковано, під назвою «З нічних дум», в журналі «Зоря» (1883 рік, № 16-17, сторінка 261). У першому виданні збірки «З вершин і низин» вірш має назву «Вночі».

Христос і хрест.

Серед поля край дороги

Стародавній хрест стоїть,

А на нім Христос розп’ятий

Висів тож від давніх літ.

Та з часом прогнили гвозді,

Вітер хрест розхолітав,

І Христос, вгорі розп’ятий,

Із хреста на землю впав.

Тут сейчас трава висока,

Шо росла вокруг хреста,

Радісно в свої обійми,

М’яко приняла Христа.

Подорожники й фіалки,

Що там пахли з-між трави,

Звились, мов вінець любові,

У Христа край голови.

На живім природи лоні,

Змитий з крові, ран і сльоз,

Серед запаху і цвітів

Сумирно спочив Христос.

Та якісь побожні руки

Спать йому так не дали

І, хрестячись, з-поміж цвітів

Знов угору підняли.

Та, нових не мавши гвоздів,

Щоб прибити знов Христа,

Хоч з соломи перевеслом

Прив'язали до хреста.

Так побожні пересуди,

Бачачи за наших днів,

Як з старого древа смерті,

Із почитання богів,

З диму жертв, з тьми церемоній,

Із обмани, крові й сльоз –

Словом, як з хреста старого

Сходить між людей Христос.

І як, ставши чоловіком,

Ближчий, вищий нам стає,

І святим приміром своїм

Нас до вольності веде, -

Силуються понад людськість

Будь-що-будь, піднять Христа

І хоч брехні перевеслом

Прив’язати до хреста.

І. Франко, 1880 рік.

Вперше надруковано в журналі «Світ» №7, сторінка 121, 1881 рік.

Перша інформаційна мережа...

Вказівка з адміністрації президента, вимкнути аналогове телебачення, одномоментно показала відношення недоторканого небожителя до судових рішень, та до громадян третини території держави УКРАЇНА. Лише на 70% території держави є покриття цифрового телебачення. Решті доведеться чекати… Чекати на притягнення до відповідальності тих, хто чхав на закон і нагло його порушив, щоб впровадити цифрове ТБ?

Вимкнення аналогового ТБ по вказівці адміністрації президента, громадян третини території держави УКРАЇНА, зробило користувачами безкоштовної першої інформаційної мережі ОБС (одна баба сказала).

Інформаційною мережею ОБС миттєво пролетіло повідомлення, що власником приватної компанії монополіста, котра єдина буде постачати цифровий сигнал є «реформатор» всіх часів і народів олігарх Порошенко… Він же президент, він же Петро, він же Олексійович…

Хто є справжнім власником компанії монополіста невідомо. Компанія зареєстрована в офшорах на трьох іноземців – Атас, Партас, Арамас…

А я що? Я нічо. Не давайте дітям сірники, а… А декому владу.

Ліцензії на цифрове ТБ роздав керованим, дружнім каналам втікач. Папєрєднік нинішнього «телереформатора»… Інші не одержали ліцензії до нині.

Хабарі! Афери! Договорняки! Ми йдемо своїм шляхом. Ми…

Декілька афоризмів від І. Франка.

- Любов не обов’язкова, та почуття обов’язку обов’язкове.

- Сліпа любов, як і сліпа віра, родить фанатизм і нетолеранцію.

- Хто твердить: люблю свій народ, а не сповнює своїх обов’язків зглядом того народу – брехню твердить.

- Справедлива увага – се хірургічна операція: болить і помагає; несправедлива увага – се сліпий вистріл: не болить того на кого був вимірений, а тільки робить стрільцеві сором.

- Посол Вєльовєйський прилюдно заявляє, що любить русинів. Ну, кого такі пани люблять, того я з спокійним сумлінням можу не любити.

- Перейдімо насамперед «собачу» азбуку, а там чень дійдемо й до ідеальної премудрості.

- «Якщо я зле сказав, доведи, що воно погано. А якщо добре, то за віщо б’єш мене?» (Євангеліє Йоанново, 18, 23; сучасний переклад: "Якщо я сказав щось не так, то скажи, що не так, - якщо ж я правий, то навіщо ти б’єш мене?»).

- «Уж если он и останется собакой, так пусть же не от меня об этом узнают, пусть не я выдам его!» (Н. В. Гоголь, «Мёртвые души»).

- Від народного обов'язку сам Бог не може звільнити; нахваляється звільнити від нього сатана.

Кому потрібні ці афоризми сьогодні?... Навіщо вони можуть придатися «братам патріотам»? «Брати патріоти» сьогодні так «глибоко» не живуть. Розвинені лише хапальні інстинкти… Такі собі селекційні хапуги.

У 2017 році сто сімдесят п’ять депутатів ВРУ отримали компенсацію від держави на оплату житла, або винайм готельного номеру. З них, дев’яносто два народних обранці в електронних деклараціях за 2017 рік показали, що мають у власності грошові активи на суму понад 1 млн. гривень. Суми грошових активів народні обранці задекларували різні. Хтось з «слуг народу» задекларував 170 млн. гривень. Хтось 25 млн. гривень. Але у всіх беззаперечно більше 1 млн. гривень.

Правом на отримання компенсації з державного бюджету скористалися депутати мільйонери таких політичних сил:

БПП – 29 народних обранців мільйонерів;

«Народний фронт» - 17 народних обранців мільйонерів;

Позафракційні народні обранці мільйонери – 15 осіб;

група «Відродження» - 8 народних обранців мільйонерів;

«Опозиційний блок» - 7 народних обранців мільйонерів;

«Самопоміч» - 5 народних обранців мільйонерів;

«Воля народу» - 4 народних обранців мільйонерів;

«Радикальна партія Олега Ляшка» - 4 народних обранців мільйонерів;

«Батьківщина» - 3 народних обранців мільйонерів;

Загальна сума компенсації для 175 народних обранців склала 32 млн. гривень.

Закон дозволяє компенсувати кошти на оренду житла або винайм готельного номеру для депутатів, які - не забезпечені житлом у Києві та місце їх проживання знаходиться на відстані понад 30 кілометрів від столиці.

Станом на березень 2018 року житлову компенсацію продовжували одержувати 173 народних обранці…

В бюджеті на 2018 рік передбачене збільшення статутного капіталу  «Державного фонду сприяння молодіжному будівництву» на 30 млн. гривень. Ці 30 млн. гривень мають використати на реалізацію Державної програми забезпечення молоді житлом.

Компенсація з державного бюджету для 175 народних обранців, котрим далеко до межі зубожіння, склала 32 млн. гривень. На забезпечення мільйонів молодих українців житлом в державному бюджеті на 2018 рік передбачено 30 млн. гривень…

На часткову компенсацію  відсоткової ставки кредитів комерційних банків молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) та придбання житла видатки зменшені на 11 млн. гривень – до 35,4 млн. гривень.

Українці на межі зубожіння… Для багатьох «економічно обґрунтовані тарифи» на комунальні послуги виявились не підйомними. Приблизно 60 відсотків платників комунальних послуг одержують субсидії. У 2017 році субсидії одержували 8,8 млн. домогосподарств. А в державному бюджеті 2018 року стрімке збільшення витрат на утримання органів влади…

В порівнянні з 2017 роком фінансування збільшилося: ВРУ на 40% (1,724 млрд. гривень), Адміністрації Президента на 30% (1,06 млрд. гривень), Кабміну в 2,3 рази.

Кабмін одержав 3,39 млрд. гривень, з яких 1,63 млрд. гривень має використати на «підтримку реалізації комплексної реформи державного управління»… На підтримку чогось невидимого, не матеріального… Чим би не закінчилась підтримка тої комплексної реформи, а підтримка була в 54 рази більша за фінансування Державної програми забезпечення молоді житлом…

Можливо фінансування органів влади таки має збільшуватися… Адже щодня засідання, наради… Планові, позапланові, традиційні, не традиційні, чергові, позачергові. То ж потрібно підготуватися… Газ подорожчав. Гаряча вода дорога... На ту армію службовців треба океан гарячої води, щоб підмились перед, після… Гігієною нехтувати не можна. Гарант сказав – прощай немита Росія. Гарант сказав, гарант зробив…

А я що? Я нічо. У Польщі оголосили про скорочення зарплат депутатів на 20 відсотків.

Грошові премії, які отримали прем’єр-міністр, міністри, держсекретарі, мають передати до середини травня благодійній організації KARITAS. Розмір премій був приблизно 65-82 тис. злотих (450-600 тис. гривень).

Голова правлячої партії «Право і Справедливість» заявив: «Ті, що не підтримають рішення про зниження зарплати політикам, втратять шанс на місце у виборчому списку і шанс для подальшої участі в політиці».

Коли українські політики зрозуміють, що потрібно жити скромніше?... Хтось живе нестерпно скромно, а хтось…

Не важко говорити проти влади, важко говорити до влади.

Сідоглавому.

Ти брате, любиш Русь,

Я ж не люблю, сарака!

Ти, брате, патріот,

А я собі собака.

Ти, брате, любиш Русь,

Як хліб і кусень сала,-

Я ж гавкаю раз в раз,

Щоби вона не спала.

Ти брате, любиш Русь,

Як любиш добре пиво,-

Я ж не люблю, як жнець

Не любить спеки в жниво.

Ти брате, любиш Русь,

За те, що гарно вбрана,-

Я ж не люблю, як раб

Не любить свого пана.

Бо твій патріотизм –

Празнична одежина,

А мій – то труд важкий,

Гарячка невдержима.

Ти любиш в ній князів,

Гетьмання, панування,-

Мене ж болить її

Відвічнеє страждання.

Ти любиш Русь, за те

Тобі і честь, і шана,

У мене ж тая Русь –

Кривава в серці рана.

Ти брате, любиш Русь,

Як дім, воли, корови,-

Я ж не люблю її

З надмірної любови.

Іван Франко.

Вперше надруковано у книзі: «Мій Ізмарагд. Поезії Івана Франка», Львів, 1898 р., без назви. Автограф без заголовка, датований: «14/Х [18]97».

Вірш адресований одному з так званих патріотів, лідерові «народовців»… Одному з організаторів антинародної реакційної угоди буржуазної інтелігенції з австрійським урядом і польською шляхтою. Пан «патріот» закидав І. Франкові відсутність патріотизму. Вважав, що І. Франкові не варто провадити громадську і політичну діяльність.

Нині «брати патріоти» хлібом з куснем сала, добрим пивом, волами та коровами, домами-палацами не обмежуються. Того добра у них з надлишком. Подавай їм панування, гетьманування…

Влада наповнена особами, котрим вдалося великими неправдами уникнути відповідальності за скоєне в минулому... Уникнути жодної відповідальності за скоєне. Влада для них є засобом уникнення відповідальності в майбутньому.

Влада імітує реформи, що дозволяє олігархам грабувати бюджет, корупціонерам уникати покарання. За даними останнього дослідження Transparency International, у рейтингу корупції Україна посідає 130-те місце серед  180-ти країн, що ввійшли в дослідження. І нерозумно тішити себе тим, що в когось справи з корупцією ще гірші… Перед нами сто двадцять дев’ять країн, а позаду тільки п’ятдесят.

Влада наповнена непристойно багатими особами. Не варто шукати патріотів серед непристойно багатих... Вони тому й непристойно багаті, бо у них немає нічого святого.

Все підпорядковано отриманню вигоди. Бути патріотом не завжди вигідно... Раз на раз не приходиться. Непристойно багаті не терплять збитків, втрат… У них єдина мета. Зберегти статки в майбутньому. Що б не сталося, хто б не прийшов до влади, все повинно бути збережене. Необачність «папєрєдніків» слугує їм за наглядний приклад…

Не варто сприймати серйозно базікання «братів патріотів» про те, що вони не люблять гроші… Навіть якщо гроші їм огидні, то вони не збираються позбуватися тої гидоти, чи ділитися тою гидотою з кимось. Перепрошую, звичайний обдув народонасєлєнія.

Нинішні «брати патріоти» не укладають ганебних угод з владою… Жодних організаторів, жодних офіційних текстів, жодних підписів... Вони нині влада. Укладаються не менш ганебні договорняки, про які мало кому відомо. Можливо відомо тільки сторонам, що укладають договорняк нині… Але згодом все може змінитися. Договорняк може стати не чинним… Такий приклад вже існує на нинішній день.

А я що? Я нічо. Неправедні вчинки не ведуть до праведного життя… Не праведне життя не передбачає праведних вчинків…

Книгу Онищенка «Петро П’ятий» не читав. Не маю грошей на придбання «високо етичного» твору про поливання брудом бруду брудом… Якось так. Брати кредит не збираюся. Для мене калабаня з назвою «політика та політики-політикани» далека. Швидше за все, у мене хибне бачення та розуміння норм поведінки в цій калабані. Бруд та й годі. Але цю книгу прочитав і прокоментував пан, котрий провів багато років в українській калабані… Перепрошую політиці.

Пан зауважив, що якщо прочитати книгу «Петро П’ятий», то стає зрозуміло, що майже всі депутати та лідери фракцій задіяні у корупційних схемах.

«Я допускав, що весь склад парламенту, за винятком невеликої групи осіб, може бути корумпованим, але я не знав про такі масштаби…

…Це дуже глибока та важка хвороба, яку ми не зможемо вилікувати виборами. Це означає, що в такому вигляді ні парламент, ні інститут президента, уряду та прем’єра існувати не може».

Населення думало, що справи йдуть все гірше, бо влада подурнішала на очах… Навіть жартували:

- Якщо квартплата більша ніж пенсії та заробітна плата, то може влада наша дурнувата. Виявляється все на багато гірше. В такому вигляді влада існувати не може – це крах політичної системи в нашій державі. Цікаво, яку наступну модель політичної системи оберуть «брати патріоти», щоб довести, що вона не життєздатна в українських реаліях?...

Може й не крах… Бо «брати патріоти» один за одним повторюють наче заклинання: «Перевиборів не буде, перевиборів не буде, перевиборів не буде»…

Нічого не сталося. Ніхто нічого змінювати не збирається. Ніхто не лепече, про те, що подасть позов до суду на автора за наклеп, недостовірну інформацію, чи щось там про репутацію якусь… Поки що?…

Моральне здичавіння і озлобленість на цілий світ гарантують успішне придбання християнської церкви...

«…Такою ж була освіта на Москві і в пізніші часи. Як і раніше, довго сперечались тут, як треба співати, чи: «Господи, помилуй» чи «О Господи, помилуй», чи двічі співати алилуія чи тричі, чи з процесією йти ліворуч з церкви чи вправо («по-солонь», по сонцю), чи писати Ісус чи Іісус і т.п. Навіть в ХVІІ віці Москва животіє в темноті і на науку там дивились, як на «порождение исконнаго врага человеческаго рода - диавола».

Західної науки й культури боялись і тікали її. Склалось навіть прислів’я: «Кто по латыни научился, тот с праваго пути совратился»…

…Про життя московське академік А. Пипін каже, що там були «церковный фанатизм, вражда к науке, упрямый застой, нравственное одичание и ожесточение»…

Про українські книжки академік А. Пипін каже: «Западно-русские писатели предпринимали труды, о которых не думали в Москве и к которым московские книжники были просто неспособны... таковы были труды по грамматике, словари, катехизис, сочинения историческия, церковныя поучения, наконец обширная литература полемическая, стоявшая на уровне той литературы, которая направлена была против православия со стороны иезуитов»...

ІВАН ОГІЄНКО – «Українська культура».

Все продається, все купується...

…Москві ще треба було погодитися з константинопольським патріархом, бо йому належала українська церква. І в ноябрі того ж 1685 року до патріархи послано було посла – дяка Микиту Олексіїва, з грамотами і з золотом. Посел взявся перше за патріарху ієрусалимського, Досифея, але Досифей різко одмовив в цій справі. «Мы – казав він – не дадим своего благословения»... Одмовив навіть тоді, коли йому за це обіцяли «государево жалованье», і додав, що він «и за большую казну такого дела  не сделал бы»...

Про все це Досифей гостро одписав в Москву царям і патріарсі, і «с величайшим воодушевлением доказывал всю незаконность и неуместность задуманного ими дела»...

Досифей обурився проти теї одкритої куплі, що її повів московський посел. «Присылаете денги – писав патріарха – и из ума людей выводите, берёте грамоты, сопротивны церкви и Богу… И бяше удобнее, да поставите митрополита без благословення, неже присылаете денги и просите прощения, яко есть явная симония»...

Москва проте вперто йшла своїм шляхом, і те, чого не зробив Досифей, легко зробили їй великий визир турецький та константинопольський патріарха Діонісій.

Прочувши про посольство, Діонисій послав до його свого архимандриту, і той просив грошей, обіцяючи видати потрібні грамоти. «И посланник (дяк Микита) отвещал, яко прежде да даст ему грамоты, и потом да возьмёт денги от него»...

Але хутко кінчилася вся ця комедія. Побачивши, що з патріархами діла не зробиш, посел Олексіїв вдався до великого визира і просив його, аби він звелів патріархам передати українську церкву Москві. Турція була тоді в скрутному становищі – з трьох боків йшли на неї війною, а Росія була з нею в миру, - і тому великий визир охоче погодився на прохання Москви. І в маї 1686 року Діонисій оддав київську митрополію московському патріарсі...

До нашого часу збереглася коротенька росписочка року 1686 цього патріарха; цю розписочку Діонісій видав московському послові Микиті Олексіїву, що брав у його грамоти на київську митрополію. Діонисій писав: «Приняли есмы милостыню святаго вашего царствия от посланного вашего господина Никиты Алексиевича три сорока соболей и двести червонных, податель же благих Господь да будет мздодавец вашему державнейшему царствию»...

Не вдержався після цього й Досифей; коли до його знову зайшов посол, то владика сказав: «Я приискал в правилах, что вольно всякому архиерею отпустить из своей епархии к другому архиерею»...

І за це Досифей получив теж 200 золотих...

А гетьман Іван Самойлович, що дуже помагав Москві забрати українську церкву, получив золотий ланцуг та два алмазних клейноди...

Так дешево продали українську церкву...

І. ОГІЄНКО - «Українська культура».

Продали тіло, прийшов час продати душу...

...«Проте всі ці протести не перемогли Москви вона вперто йшла до свого, аби прибрати до рук своїх українську церкву. Року 1685 Москва домагається, аби в Київі вибрали вгодного їй митрополіту. Було скликано в Київі собора, і хоч духовенство не пішло на цей «московський» собор, проте великими неправдами на соборі обрали за митрополіту московського прихильника Гедеона Святополка, кн. Четвертинського, єпископа луцького, що зважився оддатись під Москву.

Стурбоване духовенство зобралось на другій собор і різко протестувало проти виборів Гедеона; воно ж об’явило що перший собор був незаконний і не мав права рішати таке велике діло, як оддача української церкви Москві, бо це діло всеї церкви».

...«Проте всі ці протести не мали сили і неправдою вибраний Гедеон поїхав на Москву і там 8 ноября 1685 року його висвятив патріарха Іоаким на митрополіту. І в церкві, за пишною одправою, Гедеон поклявся патріарсі: «Обещаюся повиноватися всегда отцу моему, великому господину, святейшему кир Иоакиму, патриарху Московскому, и аще случится и по нём будущему святейшему патриарху Московскому, и всему преосвященному Собору – Российским преосвященным митрополитам, архиепископам и епископам, братии моей, во всём согласно быти, и любовь духовную вседушно к ним имети, и яко братию почитати я...»І нововисвяченому митрополіті дали нове титло: «митрополит Киевский и Галицкий и Малыя Россия»... До того ж часу українські митрополіти завше прозивались: «митрополит Киевский, Галицкий и всея Россия»...
Так митрополіт Гедеон оддав церкву Українську московському патріарсі...
Але ж весело повертався додому новий митрополіта: в Москві йому подарували карету, обшиту бархатом, з мідною оздобою, і шестирика карих коней...».

І. ОГІЄНКО - «Українська культура».

Не брати інородці.

То облізле, що останні роки квартирує в московському кремлі, знову обізвало українців…

Дехто то облізле називає «господарем кремля»... У кремля незмінний господар. Шкода, що цей господар здає кремль в оренду таким орендарям. Орендарі всі як на підбір… Очевидно і господар такий же.

Одна пані то облізле назвала «маленьким сірим чоловічком, котрий накоїв чорної біди, звіром огидної породи, Лох-Нессом холодної Неви»… Сперечатися не буду. Маленький сірий чоловічок, щось таке облізле… Творча уява пані зображає то облізле звіром, Лох–Нессом… Шкода, що ображаємо лохнеського невидимку, але нехай для пані так і буде. Як на мене, то це викидень, котрому вдалося вижити і вибратися на світ Божий з брудної, смердячої Неви і переїхати квартирувати в кремль на берегах гнилої води.

В березні 2018 року на збіговиську, з нагоди продовження оренди московського кремля, то облізле назвало українців братнім народом…

«Для нас Україна – братський народ… Ми зробимо все, щоб українці почувалися в Росії як вдома»… Це конкретне братання насторожує. Мимоволі задумаєшся…

В жовтні 2017 року то облізле зізнавалося в любові до України. Український народ вважало частиною російського народу, одним народом… І дрібочку братнім.

«Ми любимо Україну. І український народ я справді вважаю братнім, якщо взагалі не одним, частиною російського народу».

В березні 2014 року українці і росіяни були одним народом в уяві законсервованого спадкоємця червоних фашистів…

«Ми не просто близькі сусіди, ми фактично, як я вже не раз говорив, один народ. Київ – мати міст руських. Древня Русь – наш спільний витік, ми все одно не зможемо одне без одного».

Отою немоготою одне без одного облізле намагалось пояснити введення військ на територію України… Стосовно спільного витоку російське народне прислів’я говорить: «Русь і Россія — ето такая же аналогія, как морє и морская свінка».

У вересні 2013 року росіяни і українці були беззаперечно одним народом.

«Що би не відбувалося, і куди би Україна не йшла, ми все одно колись і десь зустрінемося. Чому? Тому що ми – один народ».

Отой «один народ» так не напружував, як конкретно братній народ…

Не здатна особа жити реаліями… Живе минулим. Така собі двонога, вертикально стояча, ходяча консервація з минулого…

В минулому імперія червоних людожерів ліпила один народ і назва йому мала бути – радянський народ… Спілкуватися той «народ» мав, беззаперечно російською мовою. Творці «радянського народу» спеціально спотворили думку Енгельса про взаємозалежність і рівність розвинених націй в умовах соціалізму. Ліпила приписали йому погляди про зникнення національних відмінностей і злиття націй. Така собі замаскована русифікація. Але жоден народ не зрікається добровільно національних рис і не розчиняється в інших народах. Тому термін «радянський народ» непомітно, щоб не було зайвого клопоту, трансформувався в термін  «багатонаціональний радянський народ». «Один народ» це далеке минуле… Виявилось не для всіх… Імперські амбіції та бажання пхати всюди рило, породили «російський світ» (русскій мір).

«Братній народ»… Що це мало б означати? Це крок вперед… Крок назад… Чи крок в нікуди. Адже відомо, що українці не фіно–угро-татари. Росіяни не орії-руси. Ні росіяни, ні українці не є слов’янами… Якісь дивні братні зв’язки.

Виявилось не варто перейматися отим «братній народ». Колишній депутат Держдуми РФ в інтерв’ю на одному з телеканалів сказав, що для того щоб зрозуміти про що ценькає облізле, потрібно знати якої градації воно дотримується…

«Колеги» - держави з якими нормальні відносини. «Партнери» - держави з якими все погано. «Братній народ» - держави з якими війна.

Звичайна справа – політика… Градація, наче у білявки на всю голову… Але якось не випадає сумніватися. Росіянин, колишній депутат. Кому може бути відомо більше?

Хоча з іншого боку, всім відомо: «Хоч би кацап був з неба, вірити йому не треба».

А я що? Я нічо. Прем'єр Росії Столипін Петро Аркадійович в січні 1910 року видав циркуляр із забороною реєстрації товариств та видавництв так званих інородців.

Окрема інструкція роз'яснювала губернаторам, що той документ стосується геть усіх товариств «інородницьких, зокрема й українських та єврейських, незалежно від їхніх цілей».

Так що братайся, не братайся, а від того часу коли українці на рідній українській землі були залічені в інородці минуло більше століття… Родіна, то є родіна. А отєчество, то є отєчество. В отєчествє всі мають бути росіянами.

Переслідуючи українську мову і культуру, Столипін розсилав циркуляри, в яких наказував боротися з «ідеєю відродження старої України і устрою на національно-територіальних засадах». Українська мова була заборонена. По всій імперії влада закривала українські організації та газети, забороняла продаж книжок, проведення концертів та вечорів українською мовою. Коли українці бажали прилюдно проспівати рідну пісню, губернатори вимагали співати її по-французькому або по-московському… В Одесі губернатор Зелений примусив українську пісню «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», співати - «Ой нє хаді, Грішка, да і на пікнік»…

Найжахливішим, найкривавішим для України періодом існування стало «братання» при червоних фашистах людожерах. Мільйони невинних замордованих голодом, закатованих, розстріляних, засланих у табори. Хтось пережив братню любов, більшість згинули безслідно.

«Фашистом можна назвати людину, котра не поважає життя інших і розглядає його як свою здобич. Це високомірне ставлення безперечно є реліктом доісторичної свідомості, котре дійшло до наших днів радістю канібалізму і масових вбивств».

Фанати Леніна (Ульянова), фанати Сталіна (Джугашвілі), котрі хочуть повернути минуле в сучасне життя. Котрі бездумно, тупо репетують, верещать з піною на устах - «фашизм нє прайдьот», роблять вигляд, що їм невідомо хто є фашистом, що таке фашизм і завдяки чиїм зусиллям він появився і розповсюдився по планеті Земля…

«На думку видатного вченого, нобелівського лауреата Івана Павлова, джерелом фашизму став більшовицький переворот у Росії: до нього «фашизму не було», і опісля нього більшовики сіяли «по культурному світові не революцію, а з величезним успіхом фашизм»».
Успіх ленінського диктаторського режиму однопартійного типу доведений багатьма його наслідувачами - фашистський режим Муссоліні, націонал-соціалістичний режим Гітлера та інші, котрі називали себе не фашистами, а комуністами.

Сучасний ідеолог російського фашизму Олександр Дугін вважає, що, оскільки Росія пройшла «два ідеологічних етапи - комуністичний і ліберальний», то для неї залишається лише один варіант «політико-державної реалізації» - фашизм.

Не такого посту...

Не такого посту хоче Бог від нас,

Щоб сушив ти тіло й дух приспав ураз.

Бо який пожиток тілом голод знати,

А без добрих вчинків духом умирати?

І який пожиток від їди здержаться,

А на блуд і здирство пильно поспішаться?

І який пожиток, щоб лиця не мити,

А в холодну пору голого не вкрити?

І яка заслуга, що в нас тіло сохне,

А у нас голодний під порогом дохне?

Чи то дуже чесно всю ніч в темній хаті

Гаряче молиться, к Богу припадати,

Поки там під тином з голоду та стужі

Умирають бідні, зойкають недужі?

Іван Франко.

Вперше надруковано в журналі «ЖИТЄ І СЛОВО», книга 3, стор. 324, 1895 року, під спільним заголовком «Із чужих квітників. Із Ізмарагда».

Якось-то буде!

З голоду й нужди вмирає мужик,

Крадіж, рабунки,  весь край – один крик.

Мати вбиває голодну дитину,

Батько кидає кохану родину,

В Росію, Молдавію тягнуть плачучії

На заробітки отарами люде…

Радьте, розумні! Рятуйте, маючії!

- Якось-то буде! Якось-то буде!

Поле мужицьке в жидівські йде руки,

Школи мужицькі не сіють науки,

Але незгоду й ненависть народну;

Слово правдиве і думку природну

Травлять газети, хорти мов летючії,

Право, сумління потоптані всюди…

Радьте, розумні! Рятуйте, маючії!

- Якось-то буде! Якось-то буде!

І. Франко, 1880 рік.

Вперше надруковано у книзі «З ВЕРШИН І НИЗИН», 1893 року.

Іван Франко був безмежно відданий справі трудящих. Переймався долею простого люду… Люду, котрий отарами тягнувся на заробітки… Бідкався долею покинутих родин заробітчан.

Дарма…

Всі ці недоречні турботи Івана Франка, через те що розум поета і вченого був запліднений ідеями соціалізму. Тому він міркував як темний хлоп…

Франко не знав того, що знають нині просвітлені олігархи скоробагатьки… Насправді отари люду котрі тягнуться на заробітки, покинуті родини, втрата державою найактивніших, працездатних молодих людей це нормально. Благо для нас всіх. Це прогрес. Найяскравіший прояв євроінтеграції…

А я що? Я нічо. «Трудова міграція з України є нормальним процесом інтеграції  в європейський ринок праці» – П. Порошенко.

На жаль зворотна міграція ніяка не спостерігається.

Дала ради...

Телефонує білявка на швидку допомогу з проханням направити бригаду, бо чоловік ковтнув голку… Чергова прийняла виклик. Довідавшись де пані мешкає, сказала щоб хвилин десять почекали і допомога буде на місці.

Минуло декілька хвилин. Білявка знову телефонує на швидку допомогу… Чергова просить ще почекати, бо минуло тільки декілька хвилин. Білявка перебиваючи чергову каже, що виклик вже не актуальний… Бо вона знайшла іншу голку. Можна вже не приїздити…

А я що? Я нічо. Після медичної реформи, якою керує інша білявка, швидка зовсім не швидка і не допомога… Як подумаю, що наші часи колись будуть називати старими добрими часами… То направду мені стає смішно.

Чи то недоля та неволя...

Чи то недоля та неволя,

Чи то літа ті летячи

Розбили душу? Чи ніколи

Й не жив я з нею живучи

З людьми в паскуді, опаскудив

І душу чистую?... А люде!

(Звичайне, люде сміючись)

Зовуть її і молодою,

І непорочною, святою,

І ще якоюсь… Вороги!!

І люті! люті! Ви ж украли,

В багно погане заховали

Алмаз мій чистий, дорогий,

Мою колись святую душу!

Та й смієтесь. Нехристияне!

Чи не меж вами ж я, погані,

Так споганивсь, що й не знать,

Чи й був я чистим коли-небудь.

Бо ви мене з святого неба

Взяли меж себе – і писать

Погані вірші научили.

Ви тяжкий камень положили

Посеред шляху… і розбили

О його… бога боячись!

Моє малеє, та убоге,

Та серце праведне колись!

Тепер іду я без дороги,

Без шляху битого… а ви!

Дивуєтесь, що спотикаюсь.

Що вас і долю проклинаю,

І плачу тяжко, і, як ви…

Душі убогої цураюсь,

Своєї грішної душі!

Тарас Шевченко

[Перша половина 1850 року; Оренбург]

Дивувалась зима...

Дивувалась зима:

Чом се тають сніги,

Чом леди присли всі

На широкій ріці?

Дивувалась зима:

Чом так слабне вона,

Де той легіт бересь,

Що теплом пронима?

Дивувалась зима:

Як се скріпла земля

Наливаєсь теплом,

Оживає щодня?

Дивувалась зима:

Як посміли над сніг

Проклюнутись квітки

Запахущі, дрібні?

І дунула на них

Вітром з уст ледяних,

І пластом почала

Сніг метати на них.

Похилились квітки,

Посумніли, замклись;

Шура-буря пройшла –

Вони знов піднялись.

І найдужче над тим

Дивувалась зима,

Що на цвіт той дрібний

В неї сили нема.

І. Франко, 27 березня 1880 року.

Вперше надруковано в журналі «СВІТ», 1882 року, № 4-5, сторінка 301, під заголовком «ВЕСНЯНКА».

Згодом цей поетичний твір ввійшов до циклу «Веснянки», збірки поезій І. Франка «З вершин і низин». Перше видання збірки поезій «З вершин і низин» вийшло в 1887 році. Друге, доповнене видання збірки поезій вийшло в 1893 році.

Збірка поезій «З вершин і низин» була доступна не для всіх українців. У Росії обидва видання збірки поезій були заборонені цензурою.

У 1888 році київському окремому цензору іноземної цензури Дроздову не сподобалось, що автор закликає українців підійматись на боротьбу з гнобителями, здобувати волю.

У 1910 році цензурувалось друге видання збірки. Цензор пропонував заборонити всю збірку, «зважаючи на чисельність місць, що підлягають вилученню з книжки».

А я що? Я нічо. Твори українського поета цензурує київський окремий цензор іноземної цензури… Що ж, так склалося… Таке життя. Та заборонити любити українську мову, українську поезію, українську пісню ніяка цензура не здатна. В енциклопедичному словнику Ф. А. Брокгауза та І. А. Єфрона в статті про І. Франка, А. Кримський зазначав, що «Сборник стихов «З вершин і низин»… многими переписывался и заучивался напамять».

Що вміє, то і робить...

Реформи, реформи, реформи... Реформують все. Реформують то, що потребує реформи. Реформують то, від чого потрібно позбутися. Реформують реформоване... Лише реформатори не реформуються... Жити по іншому бажання немає. Бо по іншому може бути краще, а може бути гірше... Краще навряд чи буде, бо куди вже краще... А змінювати життя на гірше хто захоче?... Тому, що вміють, то і роблять.

Особа все свідоме життя крала. Перепрошую! Втілювала в життя економічні новації. Схеми «приватизації» державного майна поза конкурсом. Утворилось у особи певне коло спілкування. Колеги по бізнесу. Масштаби «приватизованого» дозволяють мріяти про ще більші оборудки, приймати участь в «конкурсі» на обіймання омріяних посад в ГПУ, КМУ, ВРУ… Можливо навіть і поборотися за ліцензію на батькування.

Мета досягнута, мрії збулись… Продовжуються трудові будні. Особа займається тим, чим займалась завжди… Тільки в державних масштабах. Навіть, якщо колись мимоволі робить щось на користь державі, то результат нівелюється корумпованими державними торканими та не торканими гешефтманами, котрі поглинають все, як пустеля вологу...

А я що? Я нічо. Відпочинок на Мальдівах та Сейшелах, коли війна... Для тих у кого гроші є, а совісті нема. Бакси заробив, можливо вкрав, а може хто подарував… Але на громадян та їх думку беззаперечно поклав. Позбулись президента зека, обрали нового гаранта... Котрий нині гарантує нам життя мігранта. На думці одна нецензурщина,  слів нема... Одночасно хочеться плакати і блювати - як казав Кузьма.