пʼятниця, 31 грудня 2021 р.

Шляхетні забави.

Дискретний рух зап'ясть в перлинах.
Келішки. Вуса. Дим. Уста.
Галантних знаків пантоміма.
Розмов натужна висота.
Удари вій в низькі декольти.
Удари вин в натужний текст.
І перехід на vivo molto,
До розділу: "Шляхетний секс".

Ольга Катрич.

vivo molto (італ.) - дуже жваво, застосовується у музиці як термін для позначення темпу.

четвер, 30 грудня 2021 р.

Що у вас на думці?..

На думку спало,
Що гурт людей,
Ненависних мені,
Зростає з кожним днем.
О Боже!
Чи світ чорніє,
Чи моя душа?!

Марта Бойко.

пʼятниця, 17 грудня 2021 р.

Досвід.

Тебе, о розуме людський,
Я мав єдиного за Бога,
Я право серця зневажав
І ждав на землю серця твого;

І от тепер, коли минув
Час почуття, надії, віри,
Коли в душі запанував
Лиш розум над усім без міри,

Я озираюся назад -
І жаль пекучий обгортає
Мені всю душу... Де ж той рай?
Колись він був, тепер немає.

Осип Маковей,
1892 р.

понеділок, 13 грудня 2021 р.

Коли б тобі бажав я сліз і муки...

Коли б тобі бажав я сліз і муки,
І кари найстрашнішої бажав,
Я б не викручував твої тендітні руки
І в хмурім підземеллі не держав.

Ні, я б не став тебе вогнем палити,
З тобою б розквитався без жалю:
Я б побажав тобі когось отак любити,
Як я тебе люблю.

Василь Симоненко
15.01.1957

неділя, 12 грудня 2021 р.

Маски.

5 грудня 2021 року на 102 році життя відійшла у засвіти зв'язкова Головного командира УПА Романа Шухевича, багаторічний в'язень радянських таборів, поетеса ОЛЬГА ІЛЬКІВ.

М А С К И

Ми носим маски: я кругом їх бачу,
Сміюся часто разом з ними, часом плачу,
Відчувши те, що поза ними скрито.
О друже, брате, сестро, скинь з душі заслону,
Що, як чадра ховає від людей
Німого сфінкса – якому ім’я правда.
Заслона вміло скрила таємниці.
Примарне фосфору сіяння,
То пристрасті веселочку сріблисту,
То усмішки перлистеє намисто,
То квітів ніжний шовк, метеликів пилок,
Чи зір грайливих мерехтіння,
Чи голий дикий страх, бентежні тіні,
Чи дон Жуана арію моторну,
Чи лебедину пісню неповторну,
Чи зради тяжкої мелодію чорну…
Там, може, скрита міць титана,
І спритні трюки шарлатана,
Або трибуна кров і жовч,
Там павин хвіст, чи совин моторошний крик,
Чи едельвейса оксамитний, вишуканий чар…
Голодні погляди шакала,
І сховане у квітах жало,
А то й отрута у вині перлистім,
Або ж страждання на лиці дитинно-чистім.
Бувають же такі світила чисті,
Що нам кидають лиш холодний дальній блиск,
Або – ікони темні, строгі,
А ще бувають просто босі ноги,
Що йдуть на прощу у Єрусалим.
А інколи побачиш фею, чи мстиву, заздрісну Медею,
І лицеміра й демагога,
І ще щось гірше…
Годі, годі, вже краще маски!
Їм самі ми вірим і іншим віру навіваєм,
Ми – вірим… А де ж бо правда?
Під маскою чи в масці?
І скільки в нас облич?
І скільки шкур у нас?
І де в них ми самі?
Немає білого, яке б ніколи тінню не покрилось,
Немає чорного, яке б ніколи не світилось,
Або, хоч блиск чужий не відбивало…
Або у світлі не купалось…
Люблю заглянуть я під маску,
Люблю й свою з душі зривать,
Бо біля маски кожного невидна тінь живе…
Настирливе, завжди присутнє,  невідступне,
Це вперте, наполегливе,
Схвильоване питання: хто ми?

ОЛЬГА ІЛЬКІВ,
1955 рік

неділя, 5 грудня 2021 р.

...І я, заплакавши, назад
Поїхав знову на чужину.
І не в однім отім селі,
А скрізь на славній Україні
Людей у ярма запрягли
Пани лукаві... Гинуть! Гинуть!
У ярмах лицарські сини,
А препоганії пани
Жидам, братам своїм хорошим,
Остатні продають штани...
Погано дуже, страх погано!
В оцій пустині пропадать.
А ще поганше на Україні
Дивитись, плакать - і мовчать!

Тарас Шевченко.
Друга половина 1843 року,
Косарал.

пʼятниця, 3 грудня 2021 р.

Навіщо сум?
Навіщо стільки суму?
Навіщо починатись цьому дню?
Хай забуття завісу я розсуну,
та плину часу все ж не зупиню!

Все поглина байдужості пожежа,
в безодні розчиняються світи.
І навіть я не знаю як належить -
чи варто йти, чи варто берегти?..

Нехай пройду крізь всі пекельні муки
й життя складу в одну яскраву мить...
Невже у всіх вже опустились руки?
Навіщо мить, коли нема століть?

І раптом - ні! Є тріщина, щілина,
Є джерело, що переможе час!
Лише на дні - тяжка, гірка краплина:
Чи не замало вже, о друзі!, нас?..

Оксана Шморгун.

пʼятниця, 26 листопада 2021 р.

Дай, же мамо, всім сліпим прозріння!
Дай перекотиполям всім - коріння!
Мовою своєю осіни...
Бо найгірші, навіть окаянні
Нелюди, безбатьченки останні
Все ж на цій землі - твої сини.
Поверни їм розум,
Поверни!

Василь Щеглюк.

неділя, 21 листопада 2021 р.

Рідне слово...

Хто ганьбиться рідним словом -
Гірший від собаки.
Земляка такого люди
Прокленуть у хаті.
Бо у нього серце Юди,
Що продасть і матір.

Юрій Шип.

понеділок, 8 листопада 2021 р.

Паде до долу листя з деревини.


Паде до долу листя з деревини,
Паде невпинно, чутно, сумовито,
Мов сльози мами, що на гріб дитини
Прийшла і плаче, шепчучи молитов.

Осики лист кровавий із гіллини
Паде, немов ножем його пробито;
Жалібно жовте листя березини,
Здається, шепче: "Літо, де ти, літо?"

Лиш дуб могучий, жолудьми багатий,
Спокійно в темну, зимну даль глядить -
Таж він не дарма тепле літо тратив!

Най в'яне листя, най метіль гудить,
Се сил його не зможе підірвати,
І плід його приймесь і буде жить!

Іван Франко, 1881 рік.


неділя, 7 листопада 2021 р.

Минають дні, минають ночі.

Минають дні, минають ночі,
Минає літо. Шелестить
Пожовкле листя, гаснуть очі,
Заснули думи, серце спить,
І все заснуло, і не знаю,
Чи я живу, чи доживаю,
Чи так по світу волочусь,
Бо вже не плачу й не сміюсь...
Доле, де ти! Доле де ти?
Нема ніякої!
Коли доброї жаль Боже,
То дай злої! злої!
Не дай спати ходячому,
Серцем замирати
І гнилою колодою
По світу валятись.
А дай жити, серцем жити
І людей любити,
А коли ні... то проклинать
І світ запалити!
Страшно впасти у кайдани,
Умирать в неволі,
А ще гірше - спати, спати,
І спати на волі -
І заснути на вік-віки,
І сліду не кинуть
Ніякого, однаково,
Чи жив, чи загинув!
Доле, де ти! Доле де ти?
Нема ніякої!
Коли доброї жаль Боже,
То дай злої! злої!

Тарас Шевченко
21 грудня 1845
Вьюнища

четвер, 4 листопада 2021 р.

Востаннє ця облізла електричка...


Востаннє ця облізла електричка,
старенький ранок кашляє в перон...
Є в осені така невчасна звичка -
гасити небо розпачем ворон.
А місто, що готується до свята,
десь палить гріх і виметений гній...
Є в осені властивість забувати
усіх, навік загублених у ній.
І плаче хтось про листя під гітару,
щоб двоє в парку слухати зійшлись...
Є в осені потреба мати пару,
щоб стати знов самотньою колись.
Чиїхось правд обдумана суміжність
ні-ні та й розлипається в дощах...
І зостається в осені - лиш ніжність,
а може просто вогкість на очах.

Роман Скиба.

понеділок, 1 листопада 2021 р.

Що за диво?

Сніг мете степами,
Вітер порохами,
Покоївка в хаті робить те
Щіткою своєю,
А козак матнею
(У Шевченка) вулицю мете.

Жид мете, знай, зиски,
А голодний з миски
Так мете, аж годі дух звести;
Наші ж генерали,
Піхни, клерикали,
Раді б нас з лиця землі змести.

Шлепом метуть дами,
Цензор олівцями
Вільне слово так мете, як в дим;
Страх мете юрбою,
Смерть мете косою,
Лиш метелик не мете нічим.

ІВАН ФРАНКО.

*Піхни,клерикали - Д. Піхна - редактор реакційно-монархічної газети"Кієвлянін"

понеділок, 25 жовтня 2021 р.

В своїй хаті.

В своїй хаті аж дві "Правди",
Та сили нема,
Ждемо волі розвиватись,
Та, мабуть дарма!

Вовк єще не наситився,
Коза не ціла,
Сила утечи від вовка
Ще не підросла.

Б'ються борці паперові;
Сварка, лай і гнів,
Та хісна якось не видно
З тих факторських слів.

Торгуються купці наші,
Не згодились ще,
Нім до могоричу дійде,
То товар втече.

Нелад, сварка лиш на Русі,
Сили в нас нема,
Ждемо волі розвиватись,
та мабуть дарма...

Осип Маковей
1891 рік.

субота, 23 жовтня 2021 р.

На Україні.


В'ється, несеться
В облаки сині
Дим із пожарищ
На Україні.

З трупа зліз ворон,
Кряче на тині.
Смерклося, холод
На Україні.

Дзвін не озвався
Вчора, ні нині.
Важко молитись
На Україні.

Кладка на річці -
З ліжка і скрині.
Що то за розум
На Україні.

Заткані вікна
В хлопській хатині:
В клунях порожньо
На Україні.

Де ж бо те жниво -
Хліб сиротині?
Може ще вродить
На Україні.

Вся ще надія
В тому насінні,
Що його повно
На Україні.

Повно по горах
І по долині
Посіву костей
На Україні.

Повно в Карпатах
І на Волині -
Щось то ще вродить
На Україні.

Василь Щурат
1915 рік. 

субота, 16 жовтня 2021 р.

За кров, за знущання.



За кров, за знущання,
- Конання,
За муку й розпуку братів,
За грабіж, пожари
Ми кара,
Ми помста, відплата і гнів.

Без скарги, без слова
Готові
Іти ми у темряву й ад.
За честь України,
Родину,
За Божі закони і лад!

Забуті,прокляті,
- Багаті
Ми тільки ще щастям надій.
І все ми спалили,
Лиш силу
Ще любимо й заграву й бій.

Нам спокій незнаний,
Лиш рани,
- Не маємо хат,ні дружин.
Наш біль для отчизни,
А близни,
Щоб краще жив внук наш і син!

Погоні, - атаки,
Собаки,
Кругом нас ворожі тічні!
І гаркіт проклятий:
"Здаватись!"
- Ми в вічі їм виплюєм: "Ні!"

Володимир Янів
Мюнхен, червень-серпень 1947 року.

середа, 29 вересня 2021 р.

Боже, які ми всі...

Боже, які ми всі
обгороджені
якими високими стінами
один від одного відділені
в цьому світі
навіть сльози
в ближнього не допросишся
коли плачеш сама
навіть зайвого кроку
поруч з тобою
всім не по дорозі з іншим
у кожного дорога своя...

Лиш у того
у терновім вінку
на чорнім розп'ятті?...

Уявне багаття з Голгофи
в якому би мали згоріти
всі алегоричні хрести

Але їх много
дуже много хрестів
було би всесвітнє багаття
вціліли б дегенерати.

Марія Барандій.

субота, 25 вересня 2021 р.

Ніколи не пускай...

Ніколи не пускай на поріг варвара, сину, -
чи ітиме війною, чи з міхом облесних клятв,
він забере твій дім, ложе візьме і дружину
і на майдані спалить згортки давніх коляд.

Змертвіє у словниках і на цвинтарях тепла мова,
бо все, що у тебе, нащадку, сьогодні є,
він перелицює до нитки, перепише до слова,
перемурує до каменя й видаватиме за своє.

Василь Сагайдак.


середа, 22 вересня 2021 р.

Земля химер.

Безпросвіття
моєї нації -
три століття
реанімації.
Гнала, гнала - й загнала коня
під Москвою Козацька січ,
і нема українського дня,
є лише українська ніч.
А за Чорним - Білі моря,
білі ночі і сни льодові.
Той, хто в душу пускає царя,
видно, жив без царя в голові.

Дивне диво
моєї нації -
приведи їй
для коронації
хоч приблудника впівума,
тільки б знали чужі і свої,
що на каторгу йде не сама,
живосилом погнали її.
То чиєсь, а не власне зло,
що до сходу волали ми,
аби сонце і нам зійшло,-
і зійшло воно з Колими.

Сто новацій
моєї нації -
від овацій
до конспірації.
І давно вже її не було б,
коли б раптом, як грім не потряс
її сон, її душу і лоб
цар свободи кріпак Тарас.
І невидима наша зоря,
та, єдина на всесвіт увесь,
невідкрита зоря Кобзаря
нас чекає у вічності десь.

О, химери
моєї нації,-
цілі ери
дискримінації.
І не може вона без химер,
мов сама їх у долю зове:
ще Валуєв як слід не помер,
як уже Каганович живе.
Біля них, як мошва, холуї,
і вкраїнець до того вже звик,
що йому і чужі, і свої
виривають віками язик.

Дивна казка
моєї нації -
без розв'язки,
самі кульмінації.
Незвичайний у неї бог,
що за віру її прирік
на ганьбу всіх людських епох,
на жаский тридцять третій рік.
В нас у моді тепер каяття,
але хто і кому відповість
за той рік, коли мати дитя
в божевіллі голодному їсть.

Ми - ізгої
своєї нації,
як не воєн,
то радіації.
Ти це знаєш і знаєш те,
що не дуже надійний мир,
де повія-історія жде,
а за нею - і час рекетир.
Та чи суджено знати нам,
що дається в останній раз
УКРАЇНА своїм синам:
і КАРПАТИ, й ДНІПРО, й ТАРАС.

Петро Скунць.

неділя, 29 серпня 2021 р.

Патріот.

Усе я бистро виджу,
Все оплюю, все збриджу,
Все сквашу, все розстрою,
Всіх гіркістю напою.
 
Де треба, влізу в душу,
Де схочу, честь нарушу,
На кожного подвір’я
Посію недовір’я,
 
На кожного підсіння
Положу підозріння –
І все те, все буквально,
Я вчиню так формально,
 
Спокійно, і прилично,
І вповні методично,
Що все уйду скандалу,
Не нюхну криміналу.
 
А хто би мав охоту
Назвать мою роботу
Яким поганим словом,
Я судом гоноровим
 
Йому прикручу роги
І чистий, без тривоги,
Неначе пес за плотом,
Все буду патріотом.
 
ІВАН ФРАНКО.
Писано 1906 року.

середа, 25 серпня 2021 р.

На сповіді.

Ми всі потрохи…
Губимо Вкраїну.
Глибокі тіні – на ясне чоло!
Той викрав в неї пісню лебедину.
А той собі зломив своє крило.
А той посіяв вітер.
На руїнах!
Аби останні замести сліди…
Щодня в журі палає журавлина.
Луна щоночі падає. В льоди!


…Ми всі потрохи любимо Вкраїну.
Ну, як її, скажімо, не любить?!
Крізь сльози, а сміється.
Мов дитина.
Покорена, нескорено ячить!
В шапках козацьких сивіє чуприна.
І сумно по могилах козакам…
Ми всі потрохи згадуєм Вкраїну,
Коли це вигідно буває нам.


Але коли вона в неславі гине…
Несе вдовині сльози.
По росі.
Коли її, невинну, судять сину,
Чи ж пригортаємось до неї всі?!
Коли недоля круто гне їй спину,
Чому ти, дочко, не зупиниш час?!
…Ми всі шануємо тоді Вкраїну,
Коли вона віншує щедро нас.


…І знову вкотре, знову – Божий глас.
І в котре хмари – споловілим клином!
Бодай на сповіді, признаймось раз:
Ми всі потрохи губимо Вкраїну.
 
АНТОНІНА ЛИСТОПАД 


вівторок, 24 серпня 2021 р.

Дуже гарна оздоба...

Кожна держава має знак, котрий зветься її гербом. Він ставиться на монетах, кредитових білетах, марках, хорогвах, печатках урядових і такім іншім, як знак, що вони походять від держави. Українська Народна Республіка, ставши державою, самостійною, незалежною, мусила вибрати собі й державний герб.
А що вона вже й була давніше самостійною державою, і тільки відновила тепер своє державне буття, котрого позбавило її було московське насильство й лукавство, то найбільш натуральна річ для неї звернутись до тих старих державних знаків чи гербів, які вживались нею за старих часів.

Найстаріший такий знак уживавсь на київських грошах часів Володимира Великого, його й бере собі за герб наша відновлена українська держава… Сей знак становить дуже гарну оздобу, при тім наскрізь оригінальну, яка цілком відрізняється  від інших гербів, та їх на різні лади повторюваних орлів і левів. Головне же те, що се оздоба питоменна не запозичена,зв’язана з нашою тисячолітньою державною,політичною й культурною історією.

МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ

неділя, 22 серпня 2021 р.

Химера...

Люк Монтаньє - французький вірусолог, кавалер ордена Почесного легіону, лауреат Нобелівської премії 2008 року. Разом з Барре-Сінуссі він відкрив у 1983 році ретровірус ВІЛ, що спричиняє ВІЛ-інфекцію у людини.
Монтаньє вважає, що пандемія COVID-19 створена людиною в лабораторії .
Це може бути результатом спроби створити вакцину проти ВІЛ/СНІД. Наявність елементів ВІЛ та зародків малярії в геномі коронавірусу є дуже підозрілими. Характеристики вірусу не могли виникнути природним шляхом.
Цей вірус - химера. Він створений штучно на основі природної бази.
Кілька тижнів тому професор Монтаньє дав інтерв’ю, в якому різко висловився про ідею загальної вакцинації в пандемію, та пояснив, чому, на його думку, вакцина від фірми «Pfizer» незадовільна, причому не тільки тому, що від її наслідків офіційно зареєстровано кілька тисяч смертей:
«Загальна вакцинація - величезна помилка. Це помилка наукова і помилка медична, якщо можна так висловитися. Те, що відбувається, абсолютно немислимо, і адже одного разу за це доведеться відповісти. Саме вакцинація підстьобує створення нових штамів вірусу. Китайський вірус стикається з антитілами, створеними вакциною, і у нього є два шляхи: або загинути, або шукати, як обійти вакцину. Нові штами - це відповідь вірусу на вакцинацію.
Можна простежити по країні, як збігаються хвиля вакцинації і хвиля смертності. Я відстежую випадки, коли люди зробили щеплення і тим не менше захворіли. І я збираюся довести, що цей вірус зі своєю здатністю до мутацій встоїть перед вакцинацією».
З цим 11-хвилинним інтерв’ю стали відбуватися дуже цікаві речі: його випилювали звідусіль, то повертали під тиском громадськості, то випилювали знову. Так як зовсім замовчати нобелівського лауреата виявилось неможливо, то щоб уникнути пояснень та клопоту сказали, що це брехня.
А тим часом… Міністр охорони здоров'я Великої Британії Саджид Джавід вакцинований двома дозами препарату AstraZeneca захворів на коронавірус. Перше щеплння він отримав 17 березня, друге - 16 травня.
В інтерв'ю Sky заступник міністра охорони здоров'я Великої Британії Надим Захаві, відповідальний за вакцинацію від коронавірусу, заявив - зараз у всьому світі існує близько 4000 варіантів COVID-19.
На двоє баба ворожила... Або помре. Або буде жила.

неділя, 8 серпня 2021 р.

Коментарі зайві.

 Міністерство інфраструктури до 30-річчя Незалежності України готує масштабний проєкт "Працюй в Україні".
Про це 08 серпня 2021 року повідомив міністр інфраструктури України Олександр Кубраков.
Україна лідирує серед європейських країн за кількістю працездатного населення, що їде працювати за кордон.
Щоб повернути трудових мігрантів уряд має намір спростити податкову систему, надати пільги й створити нові робочі місця.
Цьому сприяє децентралізація, яка розвиває громади.
За даними польського Управління у справах іноземців, у країні посвідки на проживання має 500 тис. іноземців.
Понад половина іноземців, які подали заяви на отримання дозволів на тривале перебування (до 3 років) у країні, є саме українці.
Громадянам України польська влада видала 277 тис. дозволів на проживання.
За перше півріччя цього року кількість іноземців з дозволом на проживання зросла майже на 42 тис. осіб. Найбільше переїхало до Польщі громадян України - 31,5 тис. осіб.
В етері "24 каналу" міністр фінансів Сергій Марченко заявив, що у 2022 році мінімальна зарплата в Україні збільшиться до 7700 грн.
Тобто, приблизно287 $ США або 243 за курсом українського Нацбанку на 09.08.2021 року.
Зараз мінімальна зарплата в Україні становить 6000 грн.
Розпорядження щодо розміру мінімальної заробітної плати після 01.01.2022 року уряд Польщі повинен видати до 15.09.2021 року. Проєкт розпорядження вже оприлюднили.
Очікується, що мінімальна погодинна оплата праці у Польщі з наступного року буде становити 19,6 злотого брутто. Це близько 5 $ США, або 4 за курсом польського Нацбанку.
Мінімальна місячна з/п польських працівників складе 3000 злотих. Тобто, приблизно 780 $ США або 660 .

середа, 5 травня 2021 р.

Які вожді, такий і їх народ.

Які вожді, такий і їх народ.
Хоч сто віків, як паводок, збіжить,
зіпершись раз на милості заброд,
своїм умом вони не будуть жить.
 
Де ж той, котрий колись іще гряде
і подарує дух новий Дніпру,
розвіє вічний морок горя, де
отой, що нашу розжене журу?...
 
Народе мій, з-посеред інших стань
високим, як блакитні небеса,
і возложи комусь на тім’я длань
і, доки зір не виїла роса,
 
скажи: ось він, обранець на віки,
що вийшов з надр, а не із суєти!
Та твердь своєї щедрої руки
не подаруй нікому всує ти.
 
Бо ниций духом – ницість породжа,
тебе тримати буде у нужді.
І з вуст чужих сяйне, як зблиск ножа:
який народ, такі його й вожді.
 
ЛЕОНІД ГОРЛАЧ.

неділя, 2 травня 2021 р.

Великодній ранок.

 

У чорні звої оксамиту
Ховала ніч останки зір.
Ударив дзвін – і нишком, скрито
Вона втекла в безодні гір.
 
Ударив дзвін – і зорі-перли
Посипались на небозвід,
Плакучі верби сльози втерли
Та й з усміхом глядять на світ.
 
- Що сталося? – питає море.
- Це свято свят, вершок чудес,-
Звіщає сонце, - щезло горе,
Пропала смерть! Христос Воскрес!
 
- Христос Воскрес! – озвались гори.
- Воістину! – гримить з небес,
Захвилювалися простори,
Закликали: «Воскрес,  воскрес!»
 
Збудились люди: сонце, радість…
Спросоння думають: «Невже ж?» -
- Мов ніч, злоба минула й зависть -
Звіщає дзвін: Христос Воскрес!
 
На вулицях юрби народу,
Святкова одіж, писанки…
Дівчат співучі хороводи
Виводять співи-гагілки.
 
Старенька церква оживає.
Блистить в іконах золота,
Вгорі непереможно сяє
Любов Воскреслого Христа.
 
ЄВГЕН КРИМЕНКО.

пʼятниця, 30 квітня 2021 р.

Велика п'ятниця.


Схиляємось до ран твоїх, Христе,
До вічносвіжих, чоловічий Боже!
На плащаниці кров Твоя цвіте,
Щоб з неї ввись зросло цвітіння гоже.
 
До серця горнем всі Твої жалі,
І голод Твій, і щем, страшніший спраги,
Цілуємо всі рани на землі
З Освенцімів, Чорнобилів, Гулагів...


Бо ж Ти, Святий, у полум'ї гориш,
За всіх терпиш, за правду і свободу,
Щороку Ти страждаєш і стаєш
Воскреслий з мертвих для життя народів,
 
Щоб ми могли з всіма ділити хліб,
Мов браття, жити та хвалити Бога -
І світлом б'є з висот, мов смолоскип,
Твоя Христе, над смертю перемога!
 
РОМАН ДУРБАК
1989 р.

середа, 28 квітня 2021 р.

Жовняр за плугом.

За горою, за лугом
ходить жовняр за плугом –
оре ниву не свою,
добре, що в своїм краю.
 
Оре ниву і тужить:
хто родині там служить,
хто їй зоре і пожне,
як не стане і мене?
 
Сонце гріє так мило,
світ як золотом накрило,
лиш далеко громи б’ють,
людям жити не дають.
 
Станьте, коні вороні,
бо є ями в загоні
і могили на межі,
ще й до того не чужі.
 
Тут гранати орали,
тутки наші вмирали:
за то поле, за село
тут немало їх лягло.
 
Треба землю зрівняти,
де орали гранати,
всі ті рани на ріллі,
що зробили москалі.
 
Я ті рани загою –
І слід щезне по бою;
Тут пшениця поросте,
Синій блават зацвіте.
 
А вояцькі могили
будуть травку родили;
жнець ту сяде і спічне,
бідні душі пом’яне…
 
ОСИП МАКОВЕЙ
1915 р. 

понеділок, 26 квітня 2021 р.

Україна.

Я бачила той щедрий край, в якого
земля чорніша від смоли,
хоч і Чорнобилем затрута…
Там прапор піднімався і спадав –
це люди встали до протесту.
Це люди мріють щоб народ
мав рідну мову, школу, церкву,
щоб всі у злагоді жили
і не боялися нікого.
А віщий, вічний наш Тарас
дивився з постаменту на Вкраїну
і бачив край відродженим і гордим.
Він вірив, що весняний теплий легіт
не зміниться уже грозовим вітром…
 
ОЛЬГА ДОЛЕНГА.

четвер, 22 квітня 2021 р.

Ой, брязнула шибка.


Ой, брязнула шибка
І збилася;
Се в вікно ґаздиня
Дивилася.

Ой, свиснула кулька,
Не злилася,
А ґаздиня кров'ю
Залилася.

На лаві дитина
Дивилася,
Як мама додолу
Звалилася.

ІВАН ФРАНКО.
2 грудня 1915 року.

понеділок, 19 квітня 2021 р.

Філологія й війна.

Філологія й війна-
що між ними спільне?
Де в гармат є ціль одна,
слово там безцільне.
 
Ледве вчора вивчивсь ти
«как» і «што» і решту,
нині замість до мети
ближче до арешту.
 
Вчора ще «долой она!»-
«Гуров наша!» - нині…
Філологія й війна
схожі у відміні.
 
ВАСИЛЬ ЩУРАТ
1915 р.

четвер, 15 квітня 2021 р.

Рідна мова.

Рідна мова материнська,
Мила мово українська,
Ти дзвінка і голосиста,
Ти як сонце промениста!
Ти є мовою народу, що виборює свободу.
Ще ніколи твій народ
Не гнітив чужих свобод.
Пам’ятай же, сину, брате,
Рідну мову треба знати.
На Вкраїні ти родився
Й досі мови не навчився?
Ще й смієшся з її слів.
Як же ти таке посмів!
На коліна вражий сину!
І молись за Україну!
Та клянися, що ніколи
Не зречешся свої мови.
 
СТЕПАН КОШИК.

неділя, 4 квітня 2021 р.

Чи справді?

Скільки думок линуло й лине,
Боже до Тебе!
Скільки імен тобі дали
мільйонні уста!
Скільки ж очей у сльозах
задивлялись у Небо,
скільки Тебе на землі
у досаді шука?...
 
Скільки (без ліку) пророків,
вождів і жерців
людство віками вело
манівцями.
Тільки народ научити
ніхто з них не вмів,
щоби Бога збагнули вони не страхом
а серцями…
 
Аж Христос научив: «Кличте Господа
«Отче наш»…
Він єдиний Творцем є життя на землі».
Тож скажіть чи таки захотів Він,
щоб аж
син Його в таких муках вмирав
на хресті?...


ІРИНА ДИБКО.

пʼятниця, 2 квітня 2021 р.

Не іронічне.

А ми народ такий:
вам треба шмат землі?
Беріть!
- А як Дніпро?
- Нехай для вас тече.
Хай хата буде вам.
- Підвалини ж гнилі!
- Полагодим самі, коли нам припече.

Бо ми – народ такий.
Як треба – втечемо
на Тихий океан, в Сибір, у Казахстан,
самі собі, самі одягнемо ярмо,
посіємо себе в чужий гостинний лан.

Бо ми – народ такий.
Повсюди кричимо,
що нас багато є, що незнищенні ми.
Цій істині старій онуків навчимо,
хоч розповзуться ті між іншими людьми.

Бо ми – народ такий.
В нас мову забери –
мовчатимем, а ні – позичимо чужу,
аби лиш сала шмат подав нам хто згори
та наварив для нас вареників діжу.

Отак і живемо, не відміряєм час
і любим повторять, копилячи губу:
- А ми – народ такий.
Ви що, немає нас?...
А ми собі живем, не клянучи судьбу!
 
ЛЕОНІД ГОРЛАЧ.

неділя, 28 березня 2021 р.

Давньою і достойною.

19.03.2021 президент Литовської Республіки Гітанас Науседа виступив зі зверненням до депутатів ВРУ українською мовою.
«…Дорогі брати і сестри українці. Я прибув до вашої країни зі звісткою дружби і співпраці. Звертаюсь до вас давньою і достойною мовою, яку було довго переслідувано і знищувано, однак не знищено»,- сказав Гітанас Науседа.
Він наголосив, що багато століть Україна і Литва були поруч один з одним, і навіть мали спільну державу.
Минуло сім років від початку військової агресії, яка зруйнувала міжнародний порядок і злагоду у Європі, ми, литовці, далі твердо кажемо: «Крим – це Україна».
Депутати раз за разом зустрічали слова президента Литви  бурхливими оплесками.
Депутати СН і ОПЗЖ, котрі незадоволені другою статтею Регламенту ВРУ, бо вона визначає державну мову мовою роботи парламенту, також бурхливо аплодували?…
Литовський народ має історичну пам’ять, має «дух Донелайтіса, незломність Гедиміна», котрі вели Литву до волі, до щасливого життя.
Керівна і спрямовуюча сила імперії червоних людожерів довела Україну до стану жебрачки, до геноциду, виродження:
 
Земля отруєна, а ріки,
Немов іржаві лемеші,
Покинуті в траві навіки,
А люди, наче ті каліки,
Що не без рук, а без душі.
Де наша мова? – В домовині!
Об віко б’ється! Відчини!
Але замішані на глині,
Від рабства й самогонки сині,
Мовчать її глухі сини.


ДМИТРО ПАВЛИЧКО.

пʼятниця, 19 березня 2021 р.

Слава і пам’ять про героїв житиме серед народу однині до віку!

19 березня 1918 року відбулося перепоховання розстріляних під Крутами 27 вояків першої сотні Студентського допоміжного куреня січових стрільців.
Промова Михайла Грушевського під Центральною Радою 19 березня 1918 року:
«…Велике щастя загинути так, в боротьбі, а не дезертирами, не нейтральними, не замішаними в юрбі страхополохами, що безплатними пасажирами силкуються прослизнути в нове царство української свободи. Велике щастя окупити своєю кров’ю забезпечення сеї свободи!
От у сій хвилі, коли провозяться їх домовини перед Центральною Радою, де протягом року кувалась українська державність, з фронтону її будинку здирають російського орла, ганебний знак російської власті над Україною, символ неволі, в котрій вона прожила двісті шістдесят з верхом літ. Видно, можливість його здерти не давалась даремно, видно, вона не могла пройти без жертв, її треба було купити кров’ю. І кров пролили сі молоді герої, котрих ми нині провожаємо!
Вони щасливі, що могли купити своєю кров’ю такі вартості своєму народові! Батьки, брати, сестри тих, котрих ми сьогодні ховаємо! Стримайте сльози, що котяться з ваших очей, як стримую я. бо ж ті, котрих ви ховаєте, доступили найвищого щастя – вмерти за отчизну! Їх слава і вдячна пам’ять про них житиме з нашою свободою разом, серед народу нашого однині до віку!»

неділя, 14 березня 2021 р.

Карпатську Україну окупували з дозволу Гітлера...

Проти постання української держави на Закарпатті рішуче виступали Угорщина та Польща. Фашистська Угорщина 14 березня 1939 року, з дозволу Адольфа Гітлера, почала окупацію Карпатської України. Карпатська Січ, поступаючись за чисельністю та озброєнням, чинила відважний, запеклий опір.
15 березня 1939 року в Хусті зібрався сейм Карпатської України, який проголосив її самостійність, прийняв конституцію, обрав Августина Волошина президентом держави.
Угорщина окупувала Закарпаття. Президент і частина уряду на чолі з прем’єром Юліаном Реваєм виїхали через Румунію на еміграцію.
Обрання президентом Карпатської України Августина Волошина було закономірним. Народ любив Августина Волошина, називав його своїм батьком. Люди складали вірші присвячені йому:
 
Мадяр,поляк нам не брат
Фенциковці - вон із хати,
Бродій хотів нас продати
Зрадників не хочем мати.
Ми Волошина любім –
Працю, хліба дасть усім.
 
(Андрій Бродій та Степан Фенцик – русофіли; дискредитували себе як агенти Угорщини і Польщі).

четвер, 11 березня 2021 р.

Творець уявлення про світ.

Цікаву розвідку присвятив Шевченкові Юрій Шерех – українсько-американський славіст-мовознавець німецького походження, відомий у світі літературознавець, історик української літератури, професор Гарвардського, Колумбійського університетів, представник української еміграції.
«В повному корпусі Шевченкової поезії - слова УКРАЇНА і УКРАЇНСЬКИЙ вжито 269 разів. Але слова БОГ, БОЖИЙ, ГОСПОДЬ, ГОСПОДНІЙ, ІСУС, ХРИСТОС , та ХРИСТІВ – 1281 раз!
У російських текстах Шевченка слів УКРАЇНА й УКРАЇНСЬКИЙ вжито 38 разів, а слів «БОЖЕСЬКИХ» - 1398».
Він наголошує, що у Шевченка Бог – об’єкт філософського аналізу, першопричина світового порядку (отже, і непорядку), суть і прояв універсального єства, одночасно космічного і людського, синонім законів існування».
Юрій Шерех підкреслює, що саме у наші дні відкрито Шевченка – творця специфічного, власного уявлення про світ і місце людини у ньому, Шевченка-філософа, талановитого експериментатора з мовою, поетичними образами, стилем.

середа, 10 березня 2021 р.

Поетичний куточок України.

Михайло Коцюбинський 23 вересня 1890 року написав статтю «Шевченкова могила», котра вперше була надрукована в журналі «Дзвінок»  1891 року ч. 5. Поетичним куточком України Коцюбинський назвав місце поховання поета. Люди змінили не до впізнання поетичний куточок України…
 
ШЕВЧЕНКОВА МОГИЛА.
Поміж широкою, синьою биндою Дніпра та юрбою зелених гір побігла з Канева триверстова дорога до Шевченкової могили. Інколи в’ється дорога понад самим Дніпром, і тоді зачудоване око далеко засягає по блакитнім просторі діда Славути, що своїми легенькими хвилями пеститься з білим пісочком противного, полтавського берега. Інколи стрічається дніпрова сага, відділена від ріки косою. Коса вкрита невисокими кущами осокора. Кругле, ясно-зелене листя його зазирає, мов в дзеркало, в тиху воду. Де-не-де на кілках понад берегом висять неводи.
А по стрімких шпичастих горах вправоруч від дороги ліпляться біленькі хати сельця, понависали над кручами та провалами кучеряві садки. Як глянеш на гору, то здається, що ті хатки стояли колись на горі, та докучило їм стояти там, схотілось ближче глянути на дніпрові води, і вони, побігши з гори вниз, з переляком зупинились над самим стрімким місцем, боячись впасти, покачатись вниз і впірнути в таємничі води Дніпра. Так і дивляться вони переляканими очима-віконцями на кручу, так і присіли до землі, щоб часом пустун-вітер не звіяв їх у низ…
Аж ось на погожім небосклоні виткнулась Княжа гора, а ближче, на Чернечій горі, де похований Шевченко, на самому вершечку зарябіли штахетики. Межи Шевченковою горою та Лисою, що таки зараз здіймається з правого боку, - вуличка. Тут живуть гончарі. Скрізь – на призьбах і на дворі стоять рядки горшків, мисок, всілякої глиняної посуди. Вліворуч від вулички треба податись у ярок. Там межи високими вербами, дзюрчить струмочок. За струмком, помежи кущами, гадюкою в’ється на Шевченкову гору стежечка. Пройдеш кілька ступнів, і наче яка сила зупинить тебе. Мимохідь озирнешся, і мальовнича картина прикує тебе до місця. Бог зна звідки, мов з моря блакиті, що зливалась з землею поза Чернечою горою, вигулькнули веселі дніпрові гори, вкриті то синім кучерявим лісом, то золотою стернею, то ясно-зеленою травою. Золоте сонечко сипле на них своє проміння, гаряче повітря обіймає їх, блакитне небо пестливо схиляється над ними. Дзвінка дівоцька пісня, сердечна та тужлива, лунає десь в зелених горах. Вище – кругозір ширшає, кращає.
На горі, попри повітку та хату сторожа, вхід на маленьку площину, огороджену штахетами. Посередині того плацика, засадженого молодими щепами, зеленіє вкрита травою висока могила. Ззаду на могилу провадять дерев’яні східці, а на могилі в чавунній посрібленій огорожі здіймається хороший чавунний хрест, помальований білою фарбою. Кінці хреста злучає широкий обід. Від східець блищить на хресті позолочуваними буквами напись: «ШЕВЧЕНКО», а нижче, на табличці: «Родився 25 лютого р. б. 1814. Почив 25¹ лютого р. б. 1861». З противного боку хреста (лице могили) – така ж сама позолочувана напись: «ШЕВЧЕНКО», а нижче, на підставі, медальйон з головою Шевченка (профіль, без шапки), зроблений горорізьбою і позолочений. На огорожі понаписувані прізвища тих, що звиджували могилу.
Сум важким каменем налягає на серце, сльози тихо котяться з очей, коли згадаєш, хто тут похований… Перед очима стає стає ціле життя поета, його бажання хоч останні дні свої прожити в поетичній рідній країні, над любим Дніпром:
 
А я так мало, небагато
Благав у Бога – тілько хату,
Одну хатиночку в гаю…
 
Не довелось!...
Зате поховали, як хотів:
 
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно…

І справді, пишна, широка картина відкривається з могили! Скільки оком скинеш – леліє Дніпро, вигинаючись поміж горами, тихо миючи піскуваті коси… З одного боку знялись над ним шпичасті гори з зеленими садочками, з темними балками, з ланами золотої та червоної стерні. З другого боку – пологий берег пишається на сонці зеленими шатами і десь далеко зливається з блакитним небом. Вправоруч від могили вирізується на небосклоні  Княжа гора, вкрита густим, прехорошим лісом. Чудове місце!
На нагірній рівнині воколо могили зеленіє молодий садок. Тут єсть і сливочки, і яблуні, і морелі, і навіть виноград. Стежки обсаджені квітками, по грядках кавуни стелять своє огудиння.
Невеличка хатка сторожа побудована заходом В. Г. Шевченка, нареченого брата поета. Хата ділиться сіньми на дві половини: в одній живе сторож, а в другій, наліво від вхідних дверей, - світлиця для туристів. В світлиці тій, не дуже великій, вздовж стін стоять широкі ослони, застелені різнобарвними, дуже красними килимами місцевого виробу (властиво плахти, котрі уживаються жінками на запаски). Просто вхідних дверей стоїть стіл простої роботи, застелений білою скатеркою, а на столі лежить красно оправлений «КОБЗАР». На стіні, проти стола, висить великий портрет Шевченка, хорошої роботи олійними фарбами, в красних рамах. З обох боків портрета висять кінці багато вишиваного рушника, дарунку якоїсь щирої українки. На однім кінці рушника вишито: «Думи мої, думи, лихо мені з вами!», а на другім: «Любіте, брати мої, Україну любіте». В лівому кутку світлиці образ св. Тарасія, також обвішаний рушниками. Перед образом висить лампочка. Через вікно, в причілковій стіні, відкривається видна гори, а через два другі вікна – на могилу. Як ще додати, що межи тими двома вікнами висить дзеркало, скрашене вишиваним рушником, то описання тої простої, але милої обстановки буде скінчене. В світлиці тій можна переночувати, попросивши у сторожа свіжого сіна. В нього ж можна дістати і що-небудь з’їсти.
З правдивим жалем покидаєш той любий, поетичний куточок України!...
 
¹ В першодруку і рукописі допущена описка. Треба 26.

вівторок, 9 березня 2021 р.

З щоденника Тараса Шевченка.

25 июня 1857 года.
 
…Одним словом я превратился в ничто. Не знаю, на всех ли так сильно действует антипатия, ка на меня? Экзамен повторился слово в слово, как и десять лет тому назад, четверти буквы ни прибавлено, ни убавлено. Зато и я ани на йот не подвинулся на поприще военного просвещения. Упорство обоюдное и невозмутимое. По примеру прежних годов экзаменатор и блюститель нравственности спросил нас по ранжиру, кто и за что удостоился нести сладкую сердцу обязанность солдата.
- Ты за что? – спросил он у первого.
- За утрату казённых денег, ваше высокоблагородие.
- Да, знаю, ты неосторожно загнул угол. Надеюсь, вперёд  не будешь гнуть углы, - сказал он насмешливо и обратился к следующему: - А ты за что?
- За буйные поступки, ваше высокоблагородие.
- Хорошо. Надеюсь вперёд… и… Ты за что?- спросил он у следующего.
- По воле родителя, ваше высокоблагородие.
- Надеюсь… А ты за что? – спросил он, обращаясь ко мне.
- За сочинение возмутительных стихов, ваше высокоблагородие.
- Надеюсь, вперёд не будешь… А ты за что, за что? – спросил он у последнего.
…Последний отвечал, что тоже по воле родительницы, и, не выслушавши последнего, он обратил к нам сильную, назидательную речь, замкнувшуюся весьма новой истиной, что за богом молитва и за царём служба не пропадают.
В заключение церемонии спросил он у ротного командира, почему Порциенко не явился на испытание, на что тот отвечал, что Порциенко болен, т.е. пьян, и находится под сохранением у свинопаса. Все эти конфирмованные, так называемые господа дворяне, с которыми я теперь представлялся пред лицо отца-командира, все они люди замечательные по своим нравственным качествам, но последний субъект, под названием Порциенко, всех их перещеголял. Все их отвратительные пороки вместил в своей подлой двадцатилетней особе. Странное и непонятное для меня явление этот отвратительный юноша. Где и когда успел он так глубоко заразиться всеми гнусными нравственными болезнями? Нет мерзости, низости, на которую бы он не был способен. Романы Сю с своими отвратительными героями – пошлые куклы перед этим двадцатилетним извергом. И это сын статского советника, следовательно, нельзя предполагать, чтобы не было средств дать ему не какое-нибудь, а порядочное воспитание. И что же? Никакого. Хорош должен быть и статский советник. Да и вообще должны быть хорошими отцы и матери, отдающие детей своих в солдаты на исправление. И для чего, наконец, попечительное правительство наше берёт га себя эту неудобоисполнимую обязанность? Оно своей неуместной опекой растлевает нравственность просто хорошего солдата, и ничего больше. Рабочий дом, тюрьма, кандалы, кнут и неисходимая Сибирь – вот место для этих безобразных животных, но никак не солдатские казармы, в которых и без них много всякой сволочи. А самое лучшее – предоставить их попечению нежных родителей, пускай спотешаются на старости лет своим собственным произведением. Разумеется, до первого криминального проступка, а потом отдавать прямо в руки палача.
До прибытия моего в Орскую крепость я и не воображал о существовании этих гнусных исчадий нашего православного общества. И первый этого разбора мерзавец меня поразил своим зловредным существованием. Особенно когда мне сказали, что он тоже несчастный, такой же, как и я, разжалованный, и, следовательно, мой товарищ по званию и по квартире, т. е. казармам. Слово «несчастный» имело для меня всегда трогательное значение, пока я его не услышал в Орской крепости. Там оно для меня опошлело, и я до сих пор не могу возвратить ему прежнего значения. Потому что я до сих пор вижу только мерзавцев под фирмою несчастных.
По распоряжению бывшего генерал-губернатора Обручева, я имел случай просидеть под арестом в одном каземате с колодниками и даже с клеймёнными каторжниками и нашёл, что к этим заклеймённым злодеям слово «несчастный» более к лицу,нежели этим растлённым сыновьям безличных эгоистов родителей.

вівторок, 2 березня 2021 р.

Етапи...














Етапи
Етапи
Етапи
Стукіт вагонних коліс
За ґратами сині Карпати
Журно прощається ліс
Етапи
Етапи
Етапи
Куди і за що нас везуть?
Солдати солдати солдати
Шмони прокльони бруд
Етапи
Етапи
Етапи
Сніжища заюшених піль
Крім Бога кому розказати
Про наш арештантський біль
 
Отець Ярослав Лесів.

четвер, 25 лютого 2021 р.

Явище у світовій культурі...

Творчість Лесі Українки (Лариса Петрівна Косач - 25.02.1871 р. - 01.08.1913 р.) – унікальне явище в українській і світовій культурі. Новаторство жанрових форм,бездоганне володіння класичним римованим і вільним неримованим віршем, ліро-епічна поема, медитаційна й пейзажна лірика, синтез поезії та музики, філософський погляд на життя-неповторні риси її багатогранного таланту.
У науковій спадщині Лесі Українки особливо вирізняється праця «Стародавня історія східних народів» - перша україномовна праця, присвячена розвитку стародавнього східного мистецтва та архітектури.
Леся Українка вільно володіла дванадцятьма мовами світу, була обізнана з культурою багатьох країн Європи, Азії, Африки, Америки. Професійна термінологія Лесі Українки не поступається словникові мистецтвознавця В. Щербаківського, автора єдиної на той час книги з архітектури, виданої українською мовою («Архітектура у різних народів і на Україні» - 1910р.). У яскравих художніх образах поетеса змальовує шедеври світової архітектури - Стародавнього Єгипту, Ассіро-Вавілонії, Греції, Італії, Франції.

субота, 20 лютого 2021 р.

Перестати стріляти...

Стояла в горі мовчазна.
Коли взялися опускати
У яму труну,
Наважилася щось сказати,
Немов прокинулась од сну.
Їй стало так нестерпно душно,
І побрела поміж людей.
Заголосила.
Тужно, тужно.
Повився голос із грудей.
 
А я що? Я нічо.
«Наказ,який позбавляє військових доплат за вогонь у відповідь, існує з середини 2020 року» - Михайло Забродський.

пʼятниця, 19 лютого 2021 р.

Жмикрут.

«Північний потік-2» розвінчав міф про моральне лідерство Меркель.
Пані канцлер не моральний лідер. Вона гідна представниця можновладців старої проститутки Європи, лицемірний жмикрут. Вона спонсорувала бізнес-угоди з авторитарними режимами й відкидала на узбіччя жертв зловживань.
На світовій арені Меркель характеризує довгий список випадків, коли вона тиснула на слабких і потурала сильним. Попри всі її проповіді, німецький канцлер стала найпотужнішим брокером сучасності. Ніхто не розуміється на мистецтві домовлятися краще, ніж вона.
У липні 2014 році пані канцлер після зустрічі з президентом РФ у Бразилії підтримала прямі перемовини української влади з терористами. Українці оцінили зрадницьку позицію пані канцлер - «DANKE FRAU RIBBENTROP!». Тоді вже засвітилось «справжнє обличчя місіс Моральність» .
У 2015 році РФ визнала «Північний потік-2» «обхідним проектом» для України.
Наступник пані Меркель, швидше за все, продовжить «мироточити святістю» і водночас укладати угоди з грошовитими деспотами.