Безпросвіття
моєї нації -
три століття
реанімації.
Гнала, гнала - й загнала коня
під Москвою Козацька січ,
і нема українського дня,
є лише українська ніч.
А за Чорним - Білі моря,
білі ночі і сни льодові.
Той, хто в душу пускає царя,
видно, жив без царя в голові.
Дивне диво
моєї нації -
приведи їй
для коронації
хоч приблудника впівума,
тільки б знали чужі і свої,
що на каторгу йде не сама,
живосилом погнали її.
То чиєсь, а не власне зло,
що до сходу волали ми,
аби сонце і нам зійшло,-
і зійшло воно з Колими.
Сто новацій
моєї нації -
від овацій
до конспірації.
І давно вже її не було б,
коли б раптом, як грім не потряс
її сон, її душу і лоб
цар свободи кріпак Тарас.
І невидима наша зоря,
та, єдина на всесвіт увесь,
невідкрита зоря Кобзаря
нас чекає у вічності десь.
О, химери
моєї нації,-
цілі ери
дискримінації.
І не може вона без химер,
мов сама їх у долю зове:
ще Валуєв як слід не помер,
як уже Каганович живе.
Біля них, як мошва, холуї,
і вкраїнець до того вже звик,
що йому і чужі, і свої
виривають віками язик.
Дивна казка
моєї нації -
без розв'язки,
самі кульмінації.
Незвичайний у неї бог,
що за віру її прирік
на ганьбу всіх людських епох,
на жаский тридцять третій рік.
В нас у моді тепер каяття,
але хто і кому відповість
за той рік, коли мати дитя
в божевіллі голодному їсть.
Ми - ізгої
своєї нації,
як не воєн,
то радіації.
Ти це знаєш і знаєш те,
що не дуже надійний мир,
де повія-історія жде,
а за нею - і час рекетир.
Та чи суджено знати нам,
що дається в останній раз
УКРАЇНА своїм синам:
і КАРПАТИ, й ДНІПРО, й ТАРАС.
Петро Скунць.
