Хвиля радісно плюскоче
та леститься до човна,
Мов дитя, цікава,
шепче і розпитує вона:
"Хто ти, човне?
Що ти, човне? Відки і куди пливеш?
І за чим туди шукаєш?
Що пробув? Чого ще ждеш?"
І повзе ліниво човен,
і воркоче, і бурчить:
"Відки взявся я -
не знаю; чим прийдеться закінчить
Біг мій вічний - тож
не знаю. Хвиля носить, буря рве,
Скали грозять,
надять-просять к собі береги мене.
Хвилі - то життя, то
гріб мій, пестощі і смерть моя;
Понад власним гробом
вічно ховзаюсь тривожно я.
Поти лиш живу
правдиво, поки гріб той підо мнов:
Вітер гонить, хвиля
ломить - і я вже на дно пішов.
Що ж тут думать, що
тужити, що питатися про ціль?
Нині жити, завтра
гнити, нині страх, а завтра біль
Кажуть, що природа-мати
нас держить, як їй там тре,
А в кінці мене цілого
знов для себе відбере.
Що ж тут думати?
Тримає, то тримає, а візьме,
То візьме - ні в сім,
ні в тому не питатиме мене.
Непогідний,
несвобідний день мій, вік мій: жий чи гинь -
Все одно! Шукати цілі?
Вік борись, плисти не кинь!"
Хвиля весело плюскоче
та леститься до човна,
Ніжна, мов дитина,
шепче і пришіптує вона:
"Човне-брате,
втіх шукати серед смерті, верх могил -
Се ж не горе! Глянь на
море, кілько тут несесь вітрил!
Не один втонув тут
човен, та не кождий же втонув;
Хоч би й дев'ять не
вернуло, то десятий повернув
І дійшов же до
пристані. Та ніде той не дійде,
Хто не має цілі.
Човне, як пливеш, то знай же, де!
Таж не все бурхає
море, тихеє бува частіш.
Таж і в бурю не всі
човни гинуть - тим ся ти потіш!
А хто знає, може, в
бурю іменно спасешся ти?
Може, іменно тобі ся
вдасть до цілі доплисти!"
І. Франко. Стрий, 13
червня 1880 року. Із збірки "З вершин і низин".
Вперше надруковано в
журналі "Світ", 1881 рік, № 8-9, сторінка 150, під назвою "Вічні
питання".
