Моя любов.

 

Вона так гарна, сяє так

Святою, чистою красою,

І на лиці яріє знак

Любові, щирості, спокою.

Вона так гарна, а проте

Так нещаслива, стільки лиха

Знесла, що квилить лихо те

В її кождіській пісні стиха.

Її пізнавши,чи ж я міг

Не полюбить її сердечно,

Не відректися власних втіх,

Щоб їй віддатись доконечно?

А полюбивши, чи ж би міг

Я божую її подобу

Згубити з серця, мимо всіх

Терпінь і горя аж до гробу?

І чи ж перечить ся любов

Тій другій а святій любові

До всіх, що ллють свій піт і кров,

До всіх, котрих гнетуть окови?

Ні, хто не любитть всіх братів,

Як сонце боже, всіх зарівно,

Той щиро полюбить не вмів

Тебе, коханая Вкраїно!

ІВАН ФРАНКО

27 іюня 1880 року

Спокуса.

 І знову думи - репані, камінні,

Як жорна, мелють біль у голові:

Немає нам життя на Україні,

У ріднім краї - гнані й ледь живі.

Ми вічні жертви голоду й сибіру,

Без імені, без Бога й булави,

Розіпнуті за волю і за віру,

Запобігаєм ласки у москви.

Народе мій! Чи та важка спокута

Вже на роду написана тобі,

Що ти, мов раб, закоханий у пута,

Зневірився в нерівній боротьбі?

В твоїх могилах, славою покритих,

Лежать твої потуплені шаблі,

А ти безславно ходиш в посполитих,

З тавром раба та блазня на чолі.

Ти зрікся мови й гинеш, без'язикий,

Твоя душа - як чайка степова,

Уже й твій дух, народе мій великий,

Із тебе прагне вирвати москва!

Чому ти вічно мучишся, народе,

Як віл в ярмі, не важишся на змаг? -

Твоя земля нічого вже не родить,

Лиш кості тих, що згинули в боях.

Іван Гнатюк

(27.07.1929 р. - 05.05.2005 р.).

BLEK LABEL.

у бога на серці є грубий рубець

і чорна як нічка мітка

він знає що світу давно вже кінець

і це багатьом помітно

що світ був би кращий цілком без людей

пташиний скажімо чи рибний

та в бога немає подібних ідей

бо все це йому обридло

то ж все протікає як може текти

і все пролітає як може

і звідси ніяк не вдається втекти

і бог в цьому не допоможе

бо в нього на серці - межа і рубіж

а ми живемо за ними

можливо що хтось уже пригострив ніж

і тихо стоїть за дверима

де валить на повну густий драм'н'бейс

і дійсність вібрує у трансі -

титанік іде у рекордний рейс

в фіналі нічного сеансу

а небо вогнями горить під кінець

зірки виникають нізвідки

і вже не помітні

ні грубий рубець

ні чорна як нічка мітка

Юрій Іздрик.

Прокляття.

Свобода! Свобода! – до одуріння:

Правда! Братерство! – до апотеозу.

І загнане в дошку дубове сумління,

Й наждачним папером обтерті сльози.

Хай будуть прокляті рабські окови,

Тюрми, заслання і вовчі зуби.

Той прапор червоний від нашої крови,

Що людство веде до згуби!

Зеновій Красівський

Мойсею, що дадуть твої скрижалі...

 Мойсею,що дадуть твої скрижалі

сліпій, глухій, притупленій юрбі -

прозріння й віру? Ну, а далі, далі...

Яку могилу вириють тобі,

яку вготують пастку чи гадючник,

яку пожежу чи трясовину,

яким мечем тобі у спину влучать,

яку заслугу приймуть за вину,

якою ложкою осквернять язики,

яким залізом пам'ять відсічуть,

які помутять чистокровні ріки,

куди вони і звідки потечуть?

Ото ціна, ото страшна офіра

тобі, Мойсею, за твої ж слова!

Вдесяте, всоте похитнеться віра,

коли бездумно вродить голова.

Ірина Вовк.

Слово, чому ти не твердая криця.

 

Слово, чому ти не твердая криця,

Що серед бою так гостро іскриться?

Чом ти не гострий, безжалісний меч,

Той, що здійма вражі голови з плеч?

Ти, моя щира, гартована мова,

Я тебе видобуть з піхви готова,

Тільки ж ти кров з мого серця проллєш,

Вражого ж серця клинком не проб'єш...

Вигострю, виточу зброю іскристу,

Скільки достане снаги мені й хисту,

Потім її почеплю при стіні

Іншим на втіху, на смуток мені.

Слово, моя ти єдиная зброє,

Ми не повинні загинуть обоє!

Може, в руках невідомих братів

Станеш ти кращим мечем на катів.

Брязне клинок об залізо кайданів,

Піде луна по твердинях тиранів,

Стрінеться з брязкотом інших мечей,

З гуком нових, не тюремних речей.

Месники дужі приймуть мою зброю,

Кинуться з нею одважно до бою...

Зброє моя, послужи воякам

Краще, ніж служиш ти хворим рукам!

Леся Українка

1896 рік.

Національний гніт краю.

 "Жорстоким у часи пацифікації (пацифікація (лат.) - придушення революційних виступів за допомогою каральних загонів) був і національний гніт краю. Коли екзикутори зустрічали сільського хлопця або дівчину у вишитій сорочці, кричали: "Бити кабана, бо він смердить УКРАЇНОЮ!". А потім провадили фізичну розправу.
Польські окупанти ставили за мету витравити із свідомості населення Західної України навіть назву краю. Було заборонено вживання слів "УКРАЇНА", "ЗАХІДНА УКРАЇНА", "ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ". Заборонялось розмовляти поукраїнськи. Як писав журнал "Західна Україна", карателі нищили українську культуру в установах, у будівлях, у людях, у книжках, навіть у словах, бо слово "УКРАЇНЕЦЬ" стало забороненим, і погромники, самі вживаючи слово "русин", змушували й інших це слово вживати. Прикладом цього може служити побиття майже до смерті комендантом жандармерії студента Л. Федоровича із села Заліжців Зборівського повіту Тернопільського воєводства, який сказав, що українська мова має такі ж права, як і польська", - Василь Чоповський.

Україна мовить.

Мій синку, ти би менш балакав,

Сам над собою менше плакав,

На долю менше нарікав!

На шлях тернистий сам подався

І цупко по тернах подрався, —

Чого ж ти іншого чекав?

Сам знав, що гола я і вбога,

І до мойого ти порога

Прийшов, захтів служить мені.

Ну, в мене слугам плати скупо,

А нарікать на мене глупо…

Просила я тебе чи ні?

І що тобі за кривда сталась?

Що підняли на тебе галас:

“Не любить Русі він ні раз!”

Наплюй! Я, синку, ліпше знаю

Всю ту патріотичну зграю

Й ціну її любовних фраз.

Що проживеш весь вік убого?

Значить, не вкрав ніщо ні в кого,

А чесно працював на хліб.

Та й те подумай ще, будь ласка:

Твойого “я” найкраща частка

З тобою враз не ляже в гріб.

Іван Франко.