Ну, здрастуй, смерть.

Ну, здрастуй, смерть. Що дивишся на мене, 

Крізь чорні дула? Я вже не втечу,

І на коліна не дозволять гени,

Кажи уже, я поки помовчу.

Чому стоїш за спинами, як злодій?

Чи так не любиш сигаретний дим?

Я ще весною мріяв на городі,

А влітку танком в’їхати у Крим.

Ти не зважай на них, вони - приблуди,

Дай докурити, встигнемо іще,

Невже отак ідуть у вічність люди,

Востаннє закуривши під дощем?

Хоч усміхнися, де ще погуляєм?

Тече ріка, ні вирв, ні берегів,

Нема ніде миліше того року ,

Який любив, отак, як я любив…

А що зазвичай кажуть наостанок?

Чи просять ще хоч декілька хвилин?

Уже без мене спалахне світанок,

І сонце промінь кине через тин…

Давай уже, бери мене за руку,

Чи як ти там у засвіти ведеш?

Померти що? Хіба що серця стукіт,

Урветься там, де річку перейдеш…

Як жив? Та як, отак, щоб не сказали,

Що десь здригнувся або відступив,

Життя замало днів відрахувало,

Я б, якщо чесно, трохи ще пожив…

Та що тепер, нехай стріляють свині,

Недопалок вже пальці обпікав,

Ходімо, смерте. Слава Україні!

А світ: «Героям слава» відказав.

(надибав в мережі).

Я закоханий палко, без міри...

 

Я закоханий палко, без міри

У небачену вроду твою.

Все, що в серці натхненне і щире,

Я тобі віддаю.

Ти дала мені радісну вдачу,

Кров гарячу пустила до жил.

Я без тебе нічого не значу,

Ніби птиця без крил.

Кожну хвилю у кожну днину

Гріє душу твоє ім'я,

Ненаглядна, горда, єдина,

Україно моя.

Василь Симоненко

1958 рік.

Мав би публічно вибачитися...

 "Чи п'ять років опісля він усвідомлює, що всі ці п'ять років саме він послаблював обороноздатність України? Категорично цього нема. І думаю, не буде. Напевне традиційно він буде звинувачувати всіх нас із Порошенком. Чи зараз з боку президента, Верховного Гловнокомандувача і української влади робиться усе необхідне для посилення обороноздатності України? Ні. А ще я вважаю, що Володимир Зеленський мав би публічно вибачитися перед Марусею Звіробій. Бо вона на фронті ціною свого життя, свого майбутнього, спокою своїх дітей захищала і захищає Українську Державу. На відміну від нього, його друзів, сусідів і так званої команди", - Софія Федина.
Володимир Зеленський на суд не прибув. Суд вирішив можливим розглянути клопотання сторони захисту за відсутності потерпілого.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному суді.

Сядемо за стіл і дамо гідну оцінку всім.

 Матвій Михайлович Шестопал народився 7 листопада 1917 року. Відійшов у кращі світи, - де нема Режимів, доносів, кадебе, а є вікова умиротвореність - 20 серпня 1986 року.
Від дзвінка до дзвінка на війні: 1941-1945 роки.
Фронтові дороги. А на тих дорогах: смерть, каліцтва, жахи Господні, оточення (котли), прориви до своїх, сніги, морози люті, голодне і напівголодне існування... Ржев, Сталінград, Ростов, Нікополь, Миколаїв, Білорусія, Східна Прусія, Польща, Берлін - берлога фашизму.
1942 року - із самого пекла боїв у Сталінграді Матвій Шестопал (капітан-фронтовик) написав листа знаменитому на той час публіцистові Іллі Еренбургу. І там були сказані такі крамольні слова: коли скінчиться війна, ми помиємо руки, сядемо за стіл і дамо гідну оцінку всім... хто воював, а хто довів країну до того, що ворог загнав нас аж до Волги. Ілля Еренбург опублікував листа в книзі "Люди, годы, жизнь".

З брехні брехня, з пакості пакість.

 Матвій Шестопал у книзі "Євреї на Україні", яка була написана ще 1978 році, але вперше видана лише у 1998 році, вважає:
"Замітаючи сліди своєї антинародної діяльності на Україні, євреї з допомогою різних підголосків грубо перекручують історичний процес, фальсифікують минуле, підтасовують факти, часом зовсім їх ігнорують. При цьому вони перуть своє брудне минуле, а помиї безцеремонно виливають на голови інших. Українські ж чиновники від науки, втративши будь-яке почуття національної гідності, акуратно списують з єврейських шпаргалок і думають, що роблять патріотичну справу. Драгоманов називав такий метод не "історіописанням", а "історіоробленням", при якому виходить з брехні брехня, з пакості пакість".

Усі ресурси йшли на армію.

 "Ні Черчіль, ні Рузвельт під час Другої світової війни не роздавали гроші населенню, тому що усі гроші спрямовувались на перемогу у війні. Податки підвищувались, щоб виробляти якісні боєприпаси, щоб врятувати життя солдат, знищити ворога. Не створювали для перемоги у Британії та США нових міністерств, бо єдність була в одному - усі ресурси йшли на армію, а не на збільшення кількості цивільних чиновників, заброньованих від служби. Лідери країн-переможців віддали усе заради перемоги.
Президент України не діє так, як Черчиль чи Рузвельт, бо у нього інші пріоритети. Саме тому ніхто в країні не руйнує національну єдність і не підриває стійкість так, як це робить сам Зеленський", - Юрій Бутусов.

Протестували проти відведення військ.

 "Насправді ситуація є абсолютно дикою, тому що 5 років тому, 26 жовтня 2019 року, ми з Марусею протестували проти відведення військ у Золотому, проти хамства військовослужбовцям і проти того, що послаблюється обороноздатність нашої армії.
Чи прийшло до потерпілого усвідомлення, що вся ця кримінальна справа і його переляк від "слів двох невідомих йому жінок" - це тотальний треш і дискредитація боротьби Збройних Сил України проти московської федерації? Думаю, що ні. Чи буде вибачення з його боку за те, що з відведення наших військових у Золотому почалася по суті активна непідготовка до майбутнього вторгнення? Впевнена, що не буде", - Софія Федина.

Безсороромна брехня та кров.

 "Верховний головнокомандувач Володимир Зеленський мільярди гривень витратив на свою передвиборчу кампанію - на роздачу 1000 гривень, що по суті є підкупом виборців, на створення нового та нікому не потрібного міністерства національної єдності, на афери з закупівлями мін та снарядів, які не вибухають. Розповідаючи, що Україні потрібна національна єдність та стійкість, гроші виділяються на пустий піар.
Зеленський фактично вкрав гроші на захист України, прирік тим самим на загибель багатьох захисників, тому що впевнений, що з допомогою підкупу та політтехнологій зможе ввести в оману тих, хто вижив у тилу, і всидіти на посаді, тому крім крісла та влади Зеленський ні про що інше думати не збирається.
Брехня та кров, безсоромна брехня та кров замість справжньої єдності та справжньої стійкості, брехня і кров у вчинках і на словах", - Юрій Бутусов.

Вибачень ми не почули й не почуємо.

 Галицький районний суд Львова закрив кримінальну справу проти народної депутатки Софії Федини та військовослужбовиці Марусі Звіробій (Олена Біленька) за "погрози убивством" Володимиру Зеленському та звільнив їх від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності. Кримінальне провадження розглядала 5 грудня суддя Галицького районного суду Львова Ірина Волоско.
"Сьогодні ця справа завершилася, але вибачень ми не почули й не почуємо. Я мала надію, що за час воєнного стану Володимир Олександрович тихесенько забере свою заяву і не буде ганьбитися тим, що є потерпілим. Він цього не захотів зробити. Справа зараз закрита, і я маю надію, що це перша ластівка проявів справедливості у нашій державі", - Софія Федина.

Чому влада не реагує?

 "Армія стікає кров'ю, сотні бригад та батальйонів пишуть відчайдушні заклики в соцмережах до громадян - купіть нам дрони, купіть антени, купіть РЕБ, купіть кевларові плащі, купіть пікапи, купіть квадроцикли, купіть решітки на бронетехніку, купіть, купіть... І в одній стрічці портрети та свічки тих, кому не купили - тих, хто загинув, тому що не було дронів, щоб знайти та вбити ворога, не було РЕБ, щоб ставити перешкоди дронам, не було квадроцикла, щоб підлетіти на евакуацію, не було плащів, і граната з мавіка влетіла в окоп, не було решіток на броні, і цінна техніка знищена...
Зараз вводяться у бій нові бригади, до складу яких пішли люди - але держава взагалі їх не забезпечила ні дронами, ні РЕБом, ні іншим життєво необхідним обладнанням. І щоденні постійні питання на фронті - а чому влада не реагує та не допомагає?", - Юрій Бутусов.

Заборонено вживання слів "УКРАЇНА", "Західна Україна", "західноукраїнські землі"...

 "Жорстоким у часи пацифікації був і національний гніт краю. Коли екзикутори зустрічали сільського хлопця або дівчину у вишитій сорочці, кричали: "Бити кабана, бо він смердить Україною!". А потім провадили фізичну розправу.
Польські окупанти ставили за мету витравити із свідомості населення Західної України навіть назву краю. Було заборонено вживання слів "УКРАЇНА", "Західна Україна", "західноукраїнські землі". Заборонялось розмовляти поукраїнськи. Як писав журнал "Західна Україна", карателі нищили українську культуру в установах, у будівлях, у людях, у книжках, навіть у словах, бо слово "українець" стало забороненим, і погромники, самі вживаючи слово "русин", змушували й інших це слово вживати. Прикладом цього може служити побиття майже до смерті комендантом жандармерії студента Л. Федоровича із села Заліжців Зборівського повіту Тернопільського воєводства, який сказав, що українська мова має такі ж права, як і польська", - Василь Чоповський.

Звідки взяти стільки людей.

 "Цитую інтерв'ю для УП колишнього секретаря РНБО Олексія Данілова за квітень 2024 року. "6 вересня 2021 року вийшла стаття шойгу (міністра оборони рф), яка називалася "Про нові міста сибіру". (...) Уважно її тоді прочитавши, ми розуміли, що бажання коштом (...) нашої країни будувати сибір, (...), у них ніколи не зникне. шойгу просто озвучив цей план - побудувати від 3 до 5 великих міст від 300 тисяч до мільйона населення, і, відповідно, це  мають бути українці. Усі повідомлення, які нам надавала розвідка партнерів, були про концтабори, фільтраційні табори, а також фізичне знищення президента та вищого політичного керівництва на першому місці".
І тут же самі автори з росії дивувались, а звідки взяти стільки людей. Якщо за уралом стільки трудових ресурсів не живе", - Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналістка.

Масові вбивства у часи пацифікації.

 "Під час каральних експедицій масові вбивства селян, смерть від побоїв були звичайним явищем. Так, у селі Кудрівцях Тернопільського повіту загинуло від побоїв 6 селян, серед них 15-річний хлопець. 13 жовтня 1930 року було тяжко побито 18 селян сіл Куцурова і Під'яркова Львівського повіту. У Підгайцях Тернопільського воєводства тяжко побито 30 осіб, знепритомнілих відливали водою і знову били, примушуючи їсти землю. Жертвою кривавої розправи стали студенти юридичного факультету Львівського університету І.Климів, Г. Барабаш, учень учительської семінарії у Сокалі В. Мартинчук, учень гімназії в Яворові М. Лінда, учитель М. Басараб із села Грусятич Бібрського повіту. Від куль поліції у Заліщиках загинув учень гімназії М. Боднар, у селі Чижикові Львівського повіту загинув 17-літній С. Паранька, М. Тютька із села Гаїв біля Львова дістав 500 палиць і помер від побоїв", - Василь Чоповський.