Бій під Крутами.

Супроти хижої навали,
Супроти смерті - в стужу й сніг -
Ось тут вони, ось тут стояли,
і всього жменька - триста їх.

Стихали Києва хорали.
Його заслін - ці юнаки.
Ось тут - редут. Ось тут вмирали,
Приймали кулі і штики.

І пам'яттю не оминути
Останній бій, останній крик,
Ці Фермопіли наші - Крути,
А Берестечко - їх двійник.

Ген, визирала мати сина.
Дівчата в'яли на порі.
Лиш червонилася калина
Ще дужче в кожному дворі.

І не уславлені спартанці,
А хлопці з роду відчайдух -
Ці гімназисти, ці повстанці...
Ось тут їх непоборний дух.

І слава їх встає, не вмерши,
Ятрить крізь відстані і час.
Було їх триста... Триста перший -
І ти, і я, і кожен з нас.

ПЕТРО ШКРАБ'ЮК. 

Притча про радість і смуток.

Два сусіди жили поруч себе рядом:
Сей весілля справляв, а другий похорон.

В одній хаті ридання і плач над мерцем,
В другій хаті музика і спів над вінцем.
 
Тут на мари мертвого кладуть і голосять,
Там до шлюбу рушають і дари виносять.

Одним шляхом везуть і труну й молодят,
Один піп погребе й буде шлюб їм давать.

І веселі і сумні вернуть з церкви ураз,
І певнісінько сі й ті спільно вп'ються за час.

Се не казка, брати, тільки образ, мабуть,
Як у парі в житті смутки й радощі йдуть,
І сі й ті до одного кінця нас ведуть.

Іван Франко
Вперше надруковано в журналі "Життє і слово", 1895, книга 3, стор.323-324.

Мовчання - золото.

Мовчання - золото,
але не тоді,
коли воно примусове.

Мовчання - золото,
але не тоді,
коли замовчується істина.

Мовчання - золото,
коли мовчать полігони
і тихо,
ледь чутно
шепоче за нас
Любов...

Ігор Ольшевський.

Тойді вже сходила зоря.

Тойді вже сходила зоря
Над Віфлеємом. Правди слово,
Святої правди і любові
Зоря всесвітняя зійшла!
І мир, і радость принесла
На землю людям. Фарисеї
І вся мерзенна Іудея
Заворушилась, заревла,
Неначе гадина в болоті.
І сина божія во плоті
На тій Голгофі розп'яла,
Межи злодіями. І спали,
Упившись кровію, кати,
Твоєю кровію. А ти
Возстав од гроба, слово встало
І слово правди понесли
По всій невольничій землі
Твої апостоли святії.

Тарас Шевченко,
1857 р. 

Відважний.

Улицею попри пліт,
Тернистий, високий,
о палиці іде дід,
Торби висять збоку.

А на него якийсь пес
Гавкає з-за плота.
"Який смілий! - дід смієсь. -
Не тяжка робота;

Ходи тутки, псюко мій,
Тутки, перед мене,
Подивися на мій кий -
Хто кого прожене!"

Але пес ще не здурів,
Щоб пхатись самому
До покушання київ:
В него глузди дома.

І в нас досить псів таких,
З-за плоту охочих,
Та не стане жоден з них
Тобі просто в очі.

Осип Маковей,
25 березня 1885 р. 

Тюрмо народів, обручем сталевим...

Тюрмо народів, обручем сталевим
Ти обціпила їх живі сустави
Й держиш - не для пожитку, не для слави,
А лиш для жиру клевретам мерзенним.

Отак пастух попута коні в полі
Через ногу; здаєсь три ноги вільні,
А йти вони, ні бігти не зусильні -
То ржуть, гризуться спільники неволі.

Отак і ти попутала народи,
Всім давши зверхні вигляди свободи,
Щоб одні одних гризли і душили.

І хоч всі дружно рвуться з твого круга,
Та в різні боки шарпають друг друга.
Сей колот - джерело твоєї сили.

Іван Франко,
4 жовтня 1889 рік.

У різдвяну ніч.

У різдвяну ніч - ніч Божеських чудес,
зійшов на землю Божий Син з небес.
І від Отця приніс великий дар -
надію, віру і любові жар.

Щоб вогники Христової любові
жевріли завше у думах, серці, крові,
Отець дав Сина, щоби спас людину,
щоби любов'ю сповнити хвилину.

Отож молім Отця, щоб на Різдво з небес
у ніч святу, ніч Божеських чудес,
зійшли Ангели в пору золоту
і в тюрми віру принесли святу,
що прийде воля, стане торжество,
що в Україні буде ще Різдво!

Ірина Дибко-Филипчак.

В якомусь іншому житті.

В якомусь іншому житті,
У не моєму,
Зійшла зоря на видноті
У Вифлеємі.

І народивсь Ісус Христос
Біловолосий,
Та вже його примітив хтось,
Писав доноси.

І чорний "ворон" приїжджав
У ніч совину.
І їх обох - в сибірський жах,
Марію й сина.

І може б, інше нам збулось,
Коли б невинний
Якийсь Івасик, наш Христос,
Там не загинув.

І ні слідочка аніде,
Ані шелесне...
А Україна жде і жде,
Коли ж воскресне.

Віктор Терен.

Яких то знущань ми в житті не зазнали.

Яких то знущань ми в житті не зазнали
За нашу апостольську віру,
Могил безіменних лишилось немало
В засніжених далях Сибіру.
Наш стогін долинув до Господа Бога,
Зійшла і на нас його милість -
Ми вийшли з темниць на просічну дорогу,
Помножив Господь наші сили.
Всі ті, що над нами так люто знущались,
У власній ув'язли облуді.
Найбільшого ката на світі не стало,
Поменших, дасть Бог, теж не буде...

Я. Ольховий.

Повстанське танго.

"...Я мала 24, коли написала слова "Повстанського танго". Зараз мені - 100. Актуальність цієї речі в тому, що вона була написана у 1944-му, а зараз - 2020-й, а гасло залишилося те саме: "ВОЛЯ АБО СМЕРТЬ"!..", - Ольга Ільків.
Пісню співали воїни УПА.

Поглянь, ось перший сніг...
І мрія біла із недавніх днів,
І вдаль летить з-під стріх
Прядиво дивне із туги і снів...

Поглянь у серце, що томиться самітнє
І виглядає тебе із далини...
В своїй скорботі воно таке привітне...
Ах, повернися із срібної імли!

Пришли на крилах сну
Завзяття змагу і відчай жаги,
Тугу свою кріпку
І розмах, що не боїться зими!

В годину тиху ти розкажи про мрію,
Що каже нам віддати юність в дар,
І розігріває серця у сніговію,
Вливає в жили нам полум'яний жар!

Ми йдем, а гімн в душі
І крок несхитний по тріумф – чи смерть,
Щоби великі дні
Свідчили гідно про кривавий герць!

Одна шалена нас полонила доля,
Що дарувала любов, як ніжний квіт.
Чи переможем, чи згинем за волю,
Жить буде вічно порив, заклятий в міт!

Ольга Ільків.