Видно липи в розцвіті...

Видно липи в розцвіті

вколо ґаздівства;

вся обора знищена,

хата ще нова.

Жидики там бавляться

з криком під вікном;

батько їх любується

милим холодком…

А колись ту старанно

лад вели ґазди,

та послідній витерпів

за життя біди,

Жив, як треба, праведно,

та все не велось,

тяжко він намучився,

лихо все найшлось,

То худоба гинула,

хату будував,

а як довг свій виплатив,

неврожай настав.

Впав в сітки лихварськії,

заробляв, як міг,

на лукавім загоні

з муки падав з ніг:

«Земле, потом скроплена,

вік нам ти береш,

мучиш нас надією,

жити не даєш!»

Жінка занедужала,

вмерла в кілька літ;

він по ній без жалості

в тиждень кинув світ.

Сироти осталися

в тузі та біді,

та найшлися добрії

люди у селі.

«Ходьте, бідні сироти,

їсти вам дамо,

в люди ми вас виведем,

жити навчимо».

Розійшлися сироти,

люди їх взяли;

пустку-хату жидові

тано наняли.

Видно: липи в розцвіті

як стоять вінком;

видно: діти-жидики

лазять під вікном…

Осип Маковей

ДУМКИ І ОБРАЗКИ, збірка «ПОЕЗІЇ» - 1895 рік.