Супокій.

Супокій – святеє діло

В супокійнії часи,

Та сли в час війни та бою

Ти зовеш до супокою –

Зрадник або трус єси.

Бо коли народи в згоді

Враз працюють, щоб природі

Вирвать тайну не одну,

В тьму життя влить світла досить, -

Горе тому, хто підносить

Самовільную війну.

Та коли в робучу пору

В нашу хату і комору

Закрадаєсь злодій,

Щоб здобуток наш розкрасти,

Ще й на нас кайдани вкласти, -

Чи й тоді святий спокій?...

І. Франко.

15 липня 1883 р.

Вірш «СУПОКІЙ» вперше надруковано у книзі «З ВЕРШИН І НИЗИН», 1887 р., стор. 50. Зберігся автограф. Автограф, що становить собою першу редакцію вірша, має ще й четверту строфу:

Як за вашу угодовість

Він мисль нашу, мову, совість,

Мов будяччя тне з плеча –

Горе, хто тоді нас мирить,

Хто не рветься до сокири,

До коси та до меча!