Досвід.

Тебе, о розуме людський,
Я мав єдиного за Бога,
Я право серця зневажав
І ждав на землю серця твого;

І от тепер, коли минув
Час почуття, надії, віри,
Коли в душі запанував
Лиш розум над усім без міри,

Я озираюся назад -
І жаль пекучий обгортає
Мені всю душу... Де ж той рай?
Колись він був, тепер немає.

Осип Маковей,
1892 р.