Батьківська мова, наче криниця.
Більше черпаєш - глибшає час.
П'єш її слово. І не напиться!
Віруєм в неї.
Вірує в нас!
Родимось з нею.
З нею вмираєм.
В ній наші крила. В ній - журавлі.
Що нам той вирій? Небо безкрає...
Врода від роду. Рід од землі!
Хмари і попіл...
Сива колиска.
Як би на серці та й не було,
Струни співучі сходяться близько,
А з-під каміння б'є джерело.
Вітер гойдає вишню.
На кручі!
Падає в землю віще зерно.
Мова весняна, слово квітуче,
Чи ж то зів'януть може
Воно?!
Антоніна Листопад.
Немає коментарів:
Дописати коментар