Що тобі до того, соловію,
Що отут, в вишневому саду,
У січневі люті сніговії
Дівчину убили молоду?..
Утікала з клуні поза тином -
Вистежили здрайці, продали,
Личко усміхалося дитинно,
Як убиту по селу везли.
Що у тому усміхові скрито?
Куля... - що ж, немов укус змії,
Та не змусять правду говорити, -
Вже не катуватимуть її.
Обшукали одяг. У кишені
Записник із віршами знайшли,
Там слова незвичні і натхненні.
- Гляньте, - офіцеру подали.
Лютий, із обличчям демонічним,
Зиркнув, як багнетом проколов,
А по хвилі прохрипів цинічно:
- Віршики складала про любов...
"Йванку, Йванку, соколе крилатий,
Я для тебе виплела вінець..."
От якби іще його спіймати,
Закопали б разом, і кінець...
Відстогнали снігові завії,
Та не мовкне пострілів луна.
Що тобі до того соловію,
Ти собі співаєш, бо весна...
Олесь Лупій.
Немає коментарів:
Дописати коментар