Слово чисте, велике й святе!...

Серед задуху й бруду торжища,

У мертвоті безплідних пустинь

Як шукати Тебе, найвища,

Найсвятіша з усіх святинь?

Темно й страшно в гнучкім трясовинні,

Серед мотлоху людських слів,

Де ворушиться знов чортовиння,

Карлій світик міщанських снів.

Одгриміла епоха єдина.

Одшуміли в прапорах вітри.

Як знайти Тебе,Україно,

Серед злоби й нікчемної гри?

О облудники, фарисеї,

Гендлярі безсоромні й дрібні,

Спекулянти слова й ідеї,

Вам її не пізнати, ні!

В темний морок кличів і теорій,

Через мертвий намул ваших слів,

Треба йти в самоті прозорій

І, як шпагу гострити гнів.

Тільки в серці, що все рубіном

Неодмінно і вічно цвіте,

Ти гориш, о моя Україно,

Слово чисте, велике й святе!...

Наталя Лівицька-Холодна.

Наталія Андріївна Лівицька-Холодна народилася 15 червня 1902 року на родинному хуторі біля Золотоноші. Навчання в гімназії Золотоноші  не дозволили закінчити воєнні події. Згодом – еміграція. Батько, міністр уряду Української Народної Республіки, в 1920 році мусів покинути Україну. В Чехословаччині здобула середню освіту. 1923 року вступила до празького університету. Навчалась на факультеті романських мов.

У 1927 році переїздить до Польщі. У Варшавському університеті студіює філологію. Бере участь у діяльності літературної групи «Танк», яку створив Юрій Липа у Варшаві. До війни поетеса видала дві збірки – «Вогонь і попіл» (1934 рік) та «Сім літер» (1937 рік).

У повоєнні роки Наталя Лівицька-Холодна жила спершу в Німеччині, в таборі переміщених осіб. Згодом мешкала в західнонімецьких містах Оффербах, Майнцкастель, Етлінген.

1950 року Наталя Лівицька-Холодна емігрувала до США, де працювала в старечому притулку поблизу Нью-Йорка. Потім вона упродовж 17 років була робітницею на фабриці. Була членом управи Союзу українок Америки.

Вісімнадцятирічною дівчиною залишала Наталя Лівицька-Холодна Україну. Пережила поетеса поневіряння країнами Європи (Польща, Чехія, Німеччина), переїзд до США, втрату батька, брата, чоловіка. Мешкала у притулку для самотніх людей. Інколи її навідувала донька Леоніда Петрівна Холодна-Харина, грала їй на фортепіано.

Поет і критик із США Богдан Бойко писав, що Наталя Лівицька-Холодна прийняла світ і життя як «гірке питво» і «трагічний кін»: почулася чужою в світі, «немов у труні». …В обличчі «старості собачої», що дивиться «в душу… пусткою бочки від сміття», розмова з Богом приносить поетесі прояснення душі. З ходом років все, що було особисте, стає загальним, що було буденним, стає універсальним.

Наталія Лівицька-Холодна померла 28 квітня 2005 року в Торонто, Канада.