Провідник.

24 червня 1936 року під час судової розправи у Львові проти групи членів ОУН, зізнавав Степан Бандера. За Львівським часописом «Новий час» події розгортались так:
«По 5-мінутовій перерві предсідник (суду) ставить Бандері запит у справі атентату на совєтського консуля у Львові.
«Підсудний: На терені, на якому я проводив, ОУН вела також протибольшевицьку акцію.
«ОУН виступає проти большевизму тому, що большевизм – це система, якою Москва поневолила українську націю, знищивши українську державність. Виступає  теж ОУН проти комунізму, бо комунізм – це рух світоглядово протилежний націоналізмові»...
…«На цьому терені (західноукраїнських землях) ми теж боремося з комунізмом, бо він намагається послабити вороже проти московське наставлення українського громадянства та прищепити йому доктрину з розкладовими елементами. Очевидно, ведемо на цьому терені боротьбу з комуністичним рухом перш усього засобами пропаганди. Але крім того, поборюємо комуністичний рух і фізичними методами».
«Комуністичний рух на цьому терені є експозитурою московського комунізму. А большевизм засобами фізичного винищення бореться на східньоукраїнських землях з українським народом, а саме – масовими розстрілами в підземеллях ГПУ, виголоджуванням мільйонів людей і постійними засланнями на Сибір та Соловки. Большевики виселяють з широкої прикордонної смуги українців, а на їх місце поселюють самих москалів – червоноармійців і чекістів»...
«Предсідник: Не відбігайте від теми.
«Підсудний: Тому, що большевики примінюють фізичні методи, тому й ми вживаємо в боротьбі з ними фізичних методів. З цих причин у 1933 році я видав наказ Лемикові виконати атентат на большевицького консуля у Львові.
«Предсідник: Чи був суд (організаційний)?
«Підсудний: Відносно ворогів ми не робимо судів, але керуємося тільки моментами доцільности. Цей атентат – це був демонстративний акт проти представника большевицької влади. Та водночас мушу підкреслити , що українські націоналісти борються з своїми ворогами на всіх українських землях».
«Я особисто дав Лемикові наказ  і подав йому мотиви та інструкції. Ми знали, що большевики будуть у фальшивому світлі представляти те вбивство й тому ми вирішили, що Лемик має віддатися в руки поліції, не стріляти до неї і таким чином дати спроможність зробити судову розправу»…
А я що? Я нічо.
Микола Лемик виконуючи наказ ОУН, 21 жовтня 1933 року увійшов до московського консулату у Львові й зажадав побачення з консулом. Коли його проведено до канцелярії, пострілами з револьвера вбив присутнього там Алексєя Михайлова, думаючи, що це консул. Як пізніше вияснилося, це був спеціальний уповноважений ГПУ, високий його функціонер, замаскований під звичайного урядовця. Польський негайний суд в Львові засудив Лемика на кару досмертної тюрми, а не на смерть, бо в той час він мав тільки 18 літ життя, за польським законом був, отже, неповнолітній. Микола Лемик після розвалу Польщі вийшов з в’язниці, загинув з рук  гестапо в Україні під час другої світової війни.
СЛАВА УКРАЇНІ!