Шукач нового слова.

В пам’яті Юрія Покальчука залишився Василь Стус шукачем нових слів, творцем нових слів, шукачем знань:
…«Василь завжди намагався знаходити нове слово і прагнув використати його в мові, у розмовах, ніби вслухаючись у його звучання, вслухаючись у те, що стоїть за цим словом, часто рідкісним, і спершу дивне, потім воно ставало в його лексиконі звичним. І в поезії.
Так приходили слова «щопта», «поспіль», «позаяк», несподіваний наголос  у дієслові бути – «буде̍ш», «буду̍» - і багато іншого.
Василь Стус безперервно творив слова, шукав слів і будував із звичних словосполучень незвичні варіанти.
Колись дослідники ще видадуть спеціальний словник мови Василя Стуса,бо широта діапазону вживаних ним слів незмірна.
Василь Стус шукав думку, шукав знань, спрагло шукав того, чого недоучив чи не зміг спізнати в часи своєї донецької юності і гайсинського вчителювання. Він знав, що йому бракує освіти, і хапався за книжку, занурюючись у знання, як екскаватор у податливу землю»…
А я що? Я нічо. Євген Сверстюк вважав, що Стус належить вічності! Терміну давності для злочину скоєного гонителями Стуса немає. Всі гонителі зникнуть без сліду. Про них будуть згадувати лише у зв’язку з його долею. Уявіть таке собі чистилище, куди викликають до звіту усіх трьох гонителів Стуса. Прокурор Аржанов скаже: «Моя справа – звинувачувати, і я це сумлінно зробив, спираючись на матеріали слідства, що їх надало КГБ. Така служба у мене». Суддя Фещенко скаже: «Мої можливості обмежені: я вислуховую сторону звинувачення і сторону захисту, а в даній справі не було різних сторін, були лише звинувачення»…
Згідно з архівами, адвокат Медведчук у промові захисту сказав, що «всі злочини Стуса заслуговують покарання». Медведчук порушив адвокатську етику, визнавши провину свого підзахисного за нього самого.
У 2016 році було проведено правничий аналіз справи, який свідчить, що, навіть за радянським законодавством, так званий адвокат Медведчук мав необхідні важелі для захисту підсудного, але ними не скористався.