Не брати інородці.

То облізле, що останні роки квартирує в московському кремлі, знову обізвало українців…

Дехто то облізле називає «господарем кремля»... У кремля незмінний господар. Шкода, що цей господар здає кремль в оренду таким орендарям. Орендарі всі як на підбір… Очевидно і господар такий же.

Одна пані то облізле назвала «маленьким сірим чоловічком, котрий накоїв чорної біди, звіром огидної породи, Лох-Нессом холодної Неви»… Сперечатися не буду. Маленький сірий чоловічок, щось таке облізле… Творча уява пані зображає то облізле звіром, Лох–Нессом… Шкода, що ображаємо лохнеського невидимку, але нехай для пані так і буде. Як на мене, то це викидень, котрому вдалося вижити і вибратися на світ Божий з брудної, смердячої Неви і переїхати квартирувати в кремль на берегах гнилої води.

В березні 2018 року на збіговиську, з нагоди продовження оренди московського кремля, то облізле назвало українців братнім народом…

«Для нас Україна – братський народ… Ми зробимо все, щоб українці почувалися в Росії як вдома»… Це конкретне братання насторожує. Мимоволі задумаєшся…

В жовтні 2017 року то облізле зізнавалося в любові до України. Український народ вважало частиною російського народу, одним народом… І дрібочку братнім.

«Ми любимо Україну. І український народ я справді вважаю братнім, якщо взагалі не одним, частиною російського народу».

В березні 2014 року українці і росіяни були одним народом в уяві законсервованого спадкоємця червоних фашистів…

«Ми не просто близькі сусіди, ми фактично, як я вже не раз говорив, один народ. Київ – мати міст руських. Древня Русь – наш спільний витік, ми все одно не зможемо одне без одного».

Отою немоготою одне без одного облізле намагалось пояснити введення військ на територію України… Стосовно спільного витоку російське народне прислів’я говорить: «Русь і Россія — ето такая же аналогія, как морє и морская свінка».

У вересні 2013 року росіяни і українці були беззаперечно одним народом.

«Що би не відбувалося, і куди би Україна не йшла, ми все одно колись і десь зустрінемося. Чому? Тому що ми – один народ».

Отой «один народ» так не напружував, як конкретно братній народ…

Не здатна особа жити реаліями… Живе минулим. Така собі двонога, вертикально стояча, ходяча консервація з минулого…

В минулому імперія червоних людожерів ліпила один народ і назва йому мала бути – радянський народ… Спілкуватися той «народ» мав, беззаперечно російською мовою. Творці «радянського народу» спеціально спотворили думку Енгельса про взаємозалежність і рівність розвинених націй в умовах соціалізму. Ліпила приписали йому погляди про зникнення національних відмінностей і злиття націй. Така собі замаскована русифікація. Але жоден народ не зрікається добровільно національних рис і не розчиняється в інших народах. Тому термін «радянський народ» непомітно, щоб не було зайвого клопоту, трансформувався в термін  «багатонаціональний радянський народ». «Один народ» це далеке минуле… Виявилось не для всіх… Імперські амбіції та бажання пхати всюди рило, породили «російський світ» (русскій мір).

«Братній народ»… Що це мало б означати? Це крок вперед… Крок назад… Чи крок в нікуди. Адже відомо, що українці не фіно–угро-татари. Росіяни не орії-руси. Ні росіяни, ні українці не є слов’янами… Якісь дивні братні зв’язки.

Виявилось не варто перейматися отим «братній народ». Колишній депутат Держдуми РФ в інтерв’ю на одному з телеканалів сказав, що для того щоб зрозуміти про що ценькає облізле, потрібно знати якої градації воно дотримується…

«Колеги» - держави з якими нормальні відносини. «Партнери» - держави з якими все погано. «Братній народ» - держави з якими війна.

Звичайна справа – політика… Градація, наче у білявки на всю голову… Але якось не випадає сумніватися. Росіянин, колишній депутат. Кому може бути відомо більше?

Хоча з іншого боку, всім відомо: «Хоч би кацап був з неба, вірити йому не треба».

А я що? Я нічо. Прем'єр Росії Столипін Петро Аркадійович в січні 1910 року видав циркуляр із забороною реєстрації товариств та видавництв так званих інородців.

Окрема інструкція роз'яснювала губернаторам, що той документ стосується геть усіх товариств «інородницьких, зокрема й українських та єврейських, незалежно від їхніх цілей».

Так що братайся, не братайся, а від того часу коли українці на рідній українській землі були залічені в інородці минуло більше століття… Родіна, то є родіна. А отєчество, то є отєчество. В отєчествє всі мають бути росіянами.

Переслідуючи українську мову і культуру, Столипін розсилав циркуляри, в яких наказував боротися з «ідеєю відродження старої України і устрою на національно-територіальних засадах». Українська мова була заборонена. По всій імперії влада закривала українські організації та газети, забороняла продаж книжок, проведення концертів та вечорів українською мовою. Коли українці бажали прилюдно проспівати рідну пісню, губернатори вимагали співати її по-французькому або по-московському… В Одесі губернатор Зелений примусив українську пісню «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», співати - «Ой нє хаді, Грішка, да і на пікнік»…

Найжахливішим, найкривавішим для України періодом існування стало «братання» при червоних фашистах людожерах. Мільйони невинних замордованих голодом, закатованих, розстріляних, засланих у табори. Хтось пережив братню любов, більшість згинули безслідно.

«Фашистом можна назвати людину, котра не поважає життя інших і розглядає його як свою здобич. Це високомірне ставлення безперечно є реліктом доісторичної свідомості, котре дійшло до наших днів радістю канібалізму і масових вбивств».

Фанати Леніна (Ульянова), фанати Сталіна (Джугашвілі), котрі хочуть повернути минуле в сучасне життя. Котрі бездумно, тупо репетують, верещать з піною на устах - «фашизм нє прайдьот», роблять вигляд, що їм невідомо хто є фашистом, що таке фашизм і завдяки чиїм зусиллям він появився і розповсюдився по планеті Земля…

«На думку видатного вченого, нобелівського лауреата Івана Павлова, джерелом фашизму став більшовицький переворот у Росії: до нього «фашизму не було», і опісля нього більшовики сіяли «по культурному світові не революцію, а з величезним успіхом фашизм»».
Успіх ленінського диктаторського режиму однопартійного типу доведений багатьма його наслідувачами - фашистський режим Муссоліні, націонал-соціалістичний режим Гітлера та інші, котрі називали себе не фашистами, а комуністами.

Сучасний ідеолог російського фашизму Олександр Дугін вважає, що, оскільки Росія пройшла «два ідеологічних етапи - комуністичний і ліберальний», то для неї залишається лише один варіант «політико-державної реалізації» - фашизм.