"...Доля, на яку ми так любимо жалітися, не має... іншої зброї проти нас над ту, яку самі ми їй до рук подаємо. Вона не судить, лиш вказує у деяких рокових хвилинах шляхетні помилки і дрібничкові чесноти. І ми не можемо виправдовуватися, що в рокові дні, які рішають про щастя або горе життя кожного з нас, ми не вчували внутрішньої перестороги чуткої душі! А нині бачимо, що коли б тоді лиш один рішучий крок ступили або хоч руку піднесли були, усе інакше склалось би було! Треба було лише відчинити двері, бо на порозі ждало несміле призначення...", - Климентина Попович.
Немає коментарів:
Дописати коментар